Осіннє Рівнодення є однією з чотирьох енергетичних точок року – (весняне й осіннє Рівнодення зимове та літнє Сонцестояння), які споконвіку відзначалися людською спільнотою як свята природної сили. У 2009 році Сонце пройде точку Осіннього Рівнодення 23-го вересня в 0 год. 18 хв. за Київським часом.

В космічному вимірі Осіннє Рівнодення є початком астрономічної осени, час коли у природі настають тиша і спокій, які сприяють зосередженості, схильності до медитативних розмірковувань про красу і гармонію Світу.

Шановна пані Зоряно, прочитав Вашу статтю. Питання які Ви ставите є дійсно важливими для складання і узгодження рідновірських календарів. Висловлю деякі свої міркування стосовно деяких тез, котрі виголошені у статті.

Перебуваючи в рідновірському русі з середини 90-х років досить добре пам’ятаю, як і ким творилися деякі Свята і їх календарні дати. Нажаль, часто траплялося так, що якась дієва людина стверджувала і широко розрекламовувала свою думку, намагаючись бути першою (немов би застовбивши територію), а до її думки приставали інші рідновіри, не піддаючи проголошені твердження логічному аналізу, переписуючи першопроголошене кимось твердження один у одного як вже усталену істину, яка начебто дійшла до нас із глибини віків.

Волею Долі мені випало минулого року досить активно займатися дослідженням рідновірського календаря, оскільки мене попросили вести відповідну сторінку в газеті "Сота свободи". Ведучи цю сторінку я намагалась подавати інформацію максимально об’єктивно, опрацьовуючи календарі різних рідновірських течій і різних авторів. Цього ж року довелось продовжити свої дослідження в цьому напрямку, оскільки на черговій конференції об'єднання рідновірських громад, яке цього року отримало назву "Собор українських звичаєвих громад" мене було обрано співголовою комісії Собору по питаннях календаря.

На землях українських видніються незчисленні кургани, могили. Великі. Маленькі. Багато з них нині розриті. Розкопані. Понівечені. З часів дуже давніх постали вони, як документи нашої трагічної історії й забутої, як сліди колишніх звитяг, не відомих сучасному мешканцеві нашої країни. “Німі пам’ятники слави і неслави” (Тарас Шевченко).

Свідомість українця від народження пройнята видивом образів могил, курганів, горбів, сповнених загадкового змісту.

Вже кілька тижнів як прочитала нову вже третю книгу Відуна Рувита (Василя Михайловича Рудого) «Містифікація тисячоліть» (дві перші з знаменитої трилогії «Роде наш красний» і «Око Роду» були не менш вражаючими, та, можливо, не такими спірними), та враження від неї не тьмяніють, а навпаки, хочеться ще і ще читати і переосмислювати прочитане. А інформація, подана в книзі, надзвичайно цікава і в певному сенсі шокуюча. Однак правдоподібна, бо дає цілісну картину процесу утворення нашої планети та зародження цивілізації на ній. Сам Василь Михайлович в передмові до книги зазначав, що не всі навіть його найближчі соратники і побратими сприймуть беззастережно відомості, подані автором. Спілкуючись з знайомими з приводу прочитаної книги я також спостерігаю неоднозначну реакцію на неї. А тому хочу сказати кілька слів на захист Василя Михайловича, оскільки він вже сам цього не зможе зробити…

Сьогодні вже впевнено можна стверджувати, що шлях, яким йшло наше суспільство останні кілька століть, призвів до глибокого і всеохоплюючого занепаду. Причина тому – відсутність національної еліти.

Давно вже люди помітили явище циклічності усіх життєвих процесів. Коло за колом життя проходить певні етапи: літо змінює зима, день – ніч, розквіт – занепад. Проте, як за зимою знову настає літо, так за занепадом буде розквіт.

Маємо усвідомити, що такий процес є невідворотнім і всеохоплюючим. Горе тому народу, який потрапив у етап занепаду без гідної еліти, ще гірше тим, хто стоїть на межі підйому, проте не має провідників. Це шлях у провалля, це розірване коло.

Десь півроку тому, вже й не пам’ятаю де саме – чи на Петрівці, чи на Майдані, побачив дитячу розмальовку «Зошит перший:Трипільська культура. Розмальовка для дітей з елементами народознавства, історії, археології та сакральних знань українського народу.».
Зрадів несказанно: хтось-та думає про дітей і намагається щось зробити!
Хто ж це зважився на такий подвиг?
На обкладинці імена Оксана Перегуда і Микола Фєдін. В переднім слові сказано: «Книжечка підготовлена до друку завдяки роботі викладача і вихователя Київської гімназії «ГАРМОНІЯ» - Перегуди Оксани Миколаївни, та моральної підтримки – Чернякова Івана Тихоновича, Українського Благодійного Фонду «Трипілля»». Заключне слово Вадима Перегуди.

Божий Закон не можна підміняти законами людей, навіть самих видатних

Перш ніж пояснити свою точку зору на цю визначальну проблему, що окреслена у назві роботи, необхідно зазначити два головні вихідні ключові моменти, які не тільки дозволяють більш об’єктивно подивитися на витоки українського Звичаю, але й відчути їх глибинність та правічність. Нарізно вони досліджені і відомі давно, але коли їх застосувати одночасно, то кінцеві результати дещо несподівані.