|
Під поняттям "безодня" треба розуміти велике і глибоке джерело, що безперестанку б`є з-під землі, ніколи не замерзає, хоч вода в ньому влітку так холодна буває завжди, що "аж у зуби заходить". Такі "безодні давали здебільшого початки рікам, річкам, наповнювали стави та озера. У багатьох безоднях буває, за народним віруванням, -"цілюща вода", яка допомагає від хвороб та всяких лих". . . А "по вірі вашій і дасться вам. . . "
Майже всі безодні оповиті безліччю легенд та сказань, опоетизовані, виспівані в народних піснях. Населення оточуючих сіл ставилося до таких безодень з особливою шаною, увагою та любов`ю. У давнину влаштовувалися священні шестя до безодень, а в часи християнства- урочисті хресні ходи. Щоб скоротитись в матеріалі, я подам сказання про одну з безодень на Вінниччині в місцевості, що носить назву «СПІЛЬНЕ» (Іще існували назви тієї місцевості, де розташована безодня - «БОЖЕ», «СОНЯШНЕ», «ВЕЛИКОДНЄ».)А знаходиться ця безодня у вільховому лузі, далеко від поселень, між селами Шереметка-Вишня (зараз с. Пирогово) – Ведмеже Вушко, Зарванці та Якушинці. У цій безодні цілком прозора вода, природньо газована, завжди дуже холодна, неймовірно клекотить-котить з-під землі, наче кипить, вкрита від бурління пухірцями. Квадратова площа безодні близько 9 кв. метрів. Вода цієї безодні наводнює цілу систему ставів на р. Вишенці, що вливається у Бог. 
Ця безодня оповита безліччю легенд-сказань шанована десятками оточуючих сіл, які до останнього часу приходили до БЕЗОДНІ, як на прощу, чи до євангельскої «Овчої купелі», привозили калік та хворих, служили там молебні та панахиди. Безодня ця знаходиться серед великого вільхового лісу, серед численних кущів калини, шипшини, проскурини, орішини, глодини. Проміжня між деревами площа заросла будяками-чортополохом, кропивою та іншими «розкішними» бур`янами. Лише одні вузенькі стежки, міцно та гладенько утоптані, вели до БЕЗОДНІ з усіх сторін. Дивувались іще тоді окремі відвідувачі, що така цінна безодня з цілющою водою, а так занехаяна, що до неї не можна й під`їхати…Хворих приносили сюди. …«За часів кріпаччини жив край села Лисогори середніх літ чоловік, на ім`я Гордій Гаврилюк. Людина була працьовита, чесна, добра до всіх…Але щось сталося з Гордієм, і він нічого не міг затримати у шлунку…нічого не міг їсти… А щось з`їсть-все йому не на користь…врешті гордій зліг. Пан послав посланця до Гордія, щоб ішов на панщину…Але Гордій не міг і підвестися. Пан не повірив посланцеві й приїхав сам переконатись. Гордій звернувся до пана допомогти йому. »а чим я тобі допоможу, - сказав пан, видно час твій приходить…»Тоді Гордій розповів панові свій сон, а сон був такий: …«Перед неділею у сні приходить до Гордія його покійний дядьо(так називали в давнину батька) та неня. І кажуть мені: «Добивайся до БЕЗОДНІ й будеш здоровий…» Отож Гордій і попросив доставити його до БЕЗОДНІ. Пан пообіцяв і прислав кріпаків допровадити Гордія до Безодні. Привезли до лугу, перенесли до БЕЗОДНІ й поклали його на краю. підстелили хмиззя та соломи. «Лежи, пий, та в безодню не упади», - сказали йому, біля нього поставили кухля, щоб міг доставати та пити ту воду, поклали і хліба…сказали, що завтра попросяться у пана і навідають його…Відходячі від хворого Гордія, сказали кріпаки: «Тут йому і кінець…Коли не кінчиться, то комари заїдять…та й різні духи тут його доконають…Довідаємось до нього завтра, хіба для того, щоб його запорпати тут…» Довідались кріпаки до Гордія , пішло після роботи й людей чимало…Підходять, дивляться й диву даються:Гордій сидить і хліб їсть. Залишили йому кресало, назносили хмиззя, розклали багаття. »Підтримуй, Гордію, вогонь, комарі не так будуть кусати, а ми до тебе іще довідаїмось…»А за тиждень-два – Гордія й не пізнати: видужав, усе міг їсти, але повсякчас потребував води з Безодні. Чи так воно було, сказати не можна, але дійсно в селі Лисогори така людина за кріпаччини була. (Розповів цю легенду – сказання Андрій Гаврилюк, правнук того легендарного Гордія). І друга легенда також має тему з часів кріпаччини, висвітлює недолю селян-кріпаків. … «За давніх часів польської неволі, коли ляхи безмежно й жорстоко знущалися з наших людей - (а був тоді дідич-кріпосник Якушинський) – сталася така подія:лютий-прелютий пан не визнавав православних свят. Правда, люди працювали і в його свята, бо обіцяв, що «будете святкувати свої»…Але, коли наступали «свої», то він казав, що то свята «схизматів-хлопів», що то свята не його. Отже, наказав цей пан зорати ниву – лан біля Зарванського та Спільного(так називалися місцевості). А була в той час «Велика П`ятниця». Осавул передав наказ пана дідусеві Андрієві Харчукові - звелів негайно йти з чотирма волами й за три дні зорати ниву. То саме припадали дні Великої П`ятниці, Великодної Суботи й перший день Великодня. Харчук попросив осавула, щоб дозволив йому піти й прикластися до Плащаниці… Осавул доклав панові-дідичеві. Той розсердився, налаяв Харчука й наказав іти орати, не повертатися в село, покиль не зоре увесь лан… Нічого робити - «вище себе не скочиш»- пішов старий Харчук з онуком погоничем. малим хлоп`ям, та собачкою Псюньком… Оре старий дідусь день, оре другий…А на третій день, цебто на Великдень, не зчувся старий, як опинився біля Безодні…А безодня не має дна…і потягло Харчука в Безодню з онуком, собачкою, волами і плугом…І ніхто більше не бачив ані діда Харчука, ні собачки, ні волів… Посвятили паски в селі. Плачучи понесла Харчукова бабуся дідусеві і онукові свяченого розговітися… Сьгодні ж Великдень… Шукала, шукала…гукала – нема. Аж сліди волів та плуга завели бабусю в луг до Безодні… Дивиться - навколо нема нікого і нічого…аж помітила слід ноги дідусевої на краю Безодні . Сльози рікою біжать… Коли чує. . «Гей, гей! Гей, Сірий, гей, Половий!. . . Соб…»Чути голос дідуся, чути голос хлоп`яти, батіжок посвистує…собачка гавкає…І знову у всі сторони розглядається бабуся, а ніде нікого нема… Знову слухає… І чує, дзвони великодні дзвонять, і співають «Христос Воскрес»… Де це? Адже до села далеко… І вже великлодну службу уже давно відправили … свячене із рук бабусі випало, і безодня поглинула його… Прихиляється до землі... і, о, Боже! Це в Безодні: спів і дзвони, і погейкування дідуся, і голосок онука та гавкання собачки…чутно розмову онука з дідусем…» Шанували протягом віків околишні, а навіть далекі села, це казкове романтичне джерело- Безодню на Спільному. З глибоким почуттям минулої кривди навідували щороку на великдень і дорослі, і малі. Підлітки бігали щороку у Велику П`ятницю слухати в Безодні. і вчувався їм і голос дідуся, і розмови хлопчика-погонича, і римигання волів. і гавкання собачки…а на Великдень вчувались відвідувачам і великодні дзвони, і спів могутнього «Христос воскрес»! Віра в народі у цю легенду була така велика, що довгі роки на другий день, а інші на перший день Великодня приходили до Безодні з хресним ходом «похристуватися» та коротку службу відправити за спокій зхагинулих у цій безодні. Глибоко й беззастережно вірили люди в цю легенду, освятили її протягом віків своєю глибокою любов`ю та творчістю - сказаннями, піснями. Чимало створив нарід легенд і вірувань у ті численні й добрі, і злі-лихі сили, що перебували в Безодні… Подібних біблійних «Овчих Купелів» - безодень, дуже часто з цілющими мінеральними водами, було в україні чимало. Я привів приклад-дві легенди - сказання. але таких сказань, можливо й дійсних, - створено народом безліч. Щодо стародавніх походів «на БЕЗОДНЮ», тих ритуалів – церемоній у нас, на жаль, нічого не збереглось. Текст взятий з книги Степана Килимника (на світлинах Безодня, що між селами Потоки та Рижавка Тиврівського района)
примітка: зараз Безодня, про яку пише автор, затоплена-знаходиться за свідченням очевидці в 6 м. від краю 3-го ставка, якщо йти праворуч від Барського шосе. З повагою, Iлля Баландюк
 |
Дослідження 
