|
ВИШИВКА — ЦЕ КОСМОС Грецькою мовою слово «вишивка» перекладається як... «космос!» Це поняття чітко виводить наше мислення з побутової ужиткової сфери і змушує замислитись над глибинним поняттям самого українського слова «вишивка». Корейський оракул Он Ці, виступаючи в Києві на початку 90-х років, зазначив, що українці надто мало цінують і знають свою мову, бо саме «українська мова є звуковим ключем Всесвіту», за висловом цього оракула!
Задумаймося над сказаним і спробуймо поглянути на слова нашої мови як на кодові ключі. Бо у наших пращурів усе співжиття зі всесвітом було магічним дійством, високочуттєвим вслуханням у його тонкі мембрани, намаганням у всіх речах побуту змоделювати закономірності вселенського буття. Маємо в нашій мові слова-синоніми «поле», «нива», «лан». Найбільш узагальнене поняття — поле: знаємо в науці магнітні, енергетичні, вібраційні, мантійні та інші поля, кожне із цих означень з певного ракурсу дає розуміння того вселенського Поля, яке називаємо Космосом, Буттям. На його неозорому Полотні засіваються, сходять і розпадаються в пил безліч розмаїтих світів різних форм і барв — видимих і невидимих, проявлених для людського сприйняття і не проявлених. Древня пам’ятка давньоукраїнської культури «Велесова книга» вказує на те, що наші предки сприймали світобудову як три світи: Яви, Нави і Прави. Права укладена Богом, вона вічна, Нава є світом потойбіччя для Яви — світу земного, видимого (за законом дуальності світів). Ця книга поетично говорить про те, що по неозорому полі Прави (Божого задуму, ідеї Буття) снується пряжа — «полотно» світу Яви, проявленої матерії. А по тій «пряжі» тече життя. Так і бачимо перед мисленим зором це безмірне біле Поле, Полотно, по якому снується прядиво Життя в земному світі. Це велетенський Рушник Долі (Той, хто рухає Долею, запрограмовує її). Саме звідси, з цього глибинного Знання про закони світотвору — весь космос української звичаєвої культури: у давніх колядках оспівується Явір високий (Дерево Яви), що стоїть посеред неозорого моря, а всі гілки його по обидва боки символізують розгалуження світобудови, про що піде мова далі. Колись українці відчували свій магічний зв’язок зі світом рослин, тварин, мінералів. Біля хати садили явора, якщо в сім’ї народжувався син, або вербу, липу чи калину — якщо народжувалася дівчина. Народжені водночас, явір і молодий парубок перебували у такому тісному спорідненому зв’язку, що коли в дорозі із сином траплялося якесь лихо, батьки вже бачили це по своєму яворі: у нього або гілка всихала, або й ціла крона. У своєму городі — «саду-винограді» — кожна дівчина висівала ціле море квітів, і це теж було засобом «поспілкуватися» зі світом вселенської любові, бо пахощі і барви квіткового царства передавали свою силу і опіку через омивання тіла відварами і настоями з трав. Квіти були «зв’язковими кохання», творячи неповторну ауру відчуття спорідненості душ, беручи участь у приворотній магії. До того ж, давні українські міфологічні легенди розповідали про те, що у вінку із квітів колись зійшла на землю богиня вселенського Ладу, Гармонії — Лада-Жива. Саме її іпостась — Ладу-Лелю, богиню весни і світла, вшановували у дохристиянські часи на свято Красної гірки (5 травня). У цей день дівчина-Леля, убрана зеленим листом і квітками, благословляла дівчат ритуальними стравами: сиром, маслом, крашанками під час їхніх святочних хороводів на горах. І коли над усім тим диво-світом зринала щира мелодія пісні, народжена не в акустичних лабораторіях, а в самому серці, виспівана не із завченими афектаціями, а з відчуттям вібрації самої миті неповторного життя, то це і була Істинна Любов, проявлена в матерії земного світу, що люди називають її Раєм. ЗІРКИ Й ІМЕНА У єгиптян богом мудрості і всіх земних тайн був Тот, або Гермес (у грецькій традиції). В збережених текстах книги герметичних знань «Койраніди» говориться, що вся Природа створена доцільно і мудро: вона не лише годує всі речі і види матерії, створені нею, а ще й навчає кожне відповідно до його суті і виду. «І немає речі, — сказано там, — яка не мала би на небозводі власної зірки і позначення». Отже, мова йде про символічний, знаковий запис Всесвіту, відображення всього, що є на землі, у ще інших формах та образах, іменах. Недаремно древні таку велику увагу приділяли символіці чисел, т.зв. «сакральній геометрії» — символіці певних геометричних фігур і ліній, яким надавалася формотворча роль у створенні Всесвіту. Що світ є досконалим Творінням з універсальними законами — люди розуміли з правіку. Людина в кожній речі, створеній власними руками, мимоволі, підсвідомо «моделює» всесвіт, бо генетично у ній він закодований в голографічному стані. Відомо здавна і те, що Всесвіт має багато різновидів свого таємного запису, що в ньому існують своєрідні «бібліотеки» чи потужні «сканери», висловлюючись сучасною термінологією, у яких зберігається інформація про досвід світів та індивідів. Знаменитий шведський учений, теософ і містик Е.Сведенборг у книзі «Про небеса, про світ духів і про пекло» описує таємні «писання» ангелів, у яких були записані не окремі слова чи речення, а викладені цілі аксіоми Істини з допомогою певних знаків-символів. Ось чому треба так серйозно ставитися до цих, здавалось би, невибагливих завиточків, узорів, якими усіяне поле прадавньої мудрості наших предків. Можливо, ці «письмена» диктувалися їм самими ангелами, і підтвердженням цьому — неймовірна схожість сакрального тайнопису людства на різних континентах. Описуючи одежі ангелів різних небес, Сведенборг вказує на те, що вони відповідають розуму ангелів. Їхній одяг вказує на рівень усвідомлення Божественної істини. Одні одягнуте в чистий білий колір, інші — у сяючий, сповнений блиску, ще інші — в різноколірний. «Світло і білизна відповідають Істині, а кольори — різним видам її», — стверджував учений і містик, якому відкривалися таємниці різних світів. Таким чином, надаючи певної форми і кольору об’єкту свого творення, людина спонтанно, інтуїтивно відкриває у собі певні грані Божественної істини, віртуально формуючи довкола себе ауру вселенських енергій, яку ми називаємо ангельською опікою небес. ТРІШКИ ІСТОРІЇ На високогірному плато в Андах лежить держава Перу — спадкоємиця великої імперії інків. Про цей таємничий народ, який невідомо звідки прийшов і невідомо куди пішов після завоювання американського континенту іспанськими колоністами, розповідають дуже цікаві легенди. Скажімо, про те, що інки володіли трьома видами писемності, але знищили їх буквально перед приходом конкістадорів, залишивши для користування лише так зване «вузликове письмо», що нагадує сучасне художнє ткацтво. Для передачі інформації використовувалися нитки різного кольору, і саме за символікою кольору та кількістю вузликів у кожному ряду «прочитувалася» інформація. До речі, інками було знищено не тільки писемність: в побутовому вжитку заборонялося використовувати давні традиційні орнаменти, вишивку, розпис, що підтверджує значимість орнаментального письма, яке жреці вирішили утаємничити, передчуваючи руйнування своєї цивілізації. І коли завойовники почали грабувати стародавні храми, намагаючись знайти і древні письмена інків, то вони застали там лише те, що найбільше їх вабило — золото. І лише подекуди на стінах храмів залишились стародавні ткані килими, узори яких понині прикрашають одяг перуанців. Коли в 1972 році світ облетіла сенсаційна звістка про те, що таємничу писемність інків розшифровано, то відома перуанська дослідниця Вікторія де ла Хара як доказ представила орнаменти на давніх керамічних виробах, що перегукуються із орнаментом ткацтва. Саме цей символічний тайнопис Вікторія де ла Хара вважає сакральним письмом великих інків. До речі, офіційною мовою в імперії інків була мова народу кечуа, так звана «мова народу», що у їхній вимові звучить як «руна сімі». Руна — значить «мова»! Слова-архетипи «мова», «мама», виявляється, у різних народів світу звучать однаково, що підтверджує існування на Землі єдиної Прамови (в інків богиня-мати називалася Пачамама або Мама Окльо, в шумерів — Мамі, Тіамат, в єгиптян — Маат). Українське слово «могила» означає те саме, що і японське «магле» або «магуле»: це курган над похованням. Таких прикладів співпадання архетипних понять у зовсім різних мовах світу можна навести чимало. Люди і народи завжди цінують те, що втрачають. Нащадки інків через нестачу матеріальних пам’яток ідуть шляхом інтуїтивного пізнання своєї культури. Українці ж, маючи в «бабусиній скрині» незліченні скарби, скептично ставляться до власної самооцінки як представників великої цивілізації. А наші з вами предки залишили нам не один вид писемності, а декілька, ще й орнаментальний тайнопис, котрий донині використовується в побуті, зігріває наші тіла і свідомість божественною гармонією краси, доцільності і мудрості. До того ж, маємо живу мову! Тільки ми не завжди вміємо цінувати послання предків. Фрагменти із книжки «Код української вишивки»
 |
Дослідження 
