|
Сьогодні вже впевнено можна стверджувати, що шлях, яким йшло наше суспільство останні кілька століть, призвів до глибокого і всеохоплюючого занепаду. Причина тому – відсутність національної еліти.
Давно вже люди помітили явище циклічності усіх життєвих процесів. Коло за колом життя проходить певні етапи: літо змінює зима, день – ніч, розквіт – занепад. Проте, як за зимою знову настає літо, так за занепадом буде розквіт.
Маємо усвідомити, що такий процес є невідворотнім і всеохоплюючим. Горе тому народу, який потрапив у етап занепаду без гідної еліти, ще гірше тим, хто стоїть на межі підйому, проте не має провідників. Це шлях у провалля, це розірване коло.
Процеси розквіту і занепаду супроводжували рід наш на протязі усієї історії. Шлях цей є прихований від нас переписом історії і підміною понять. Офіційна історична наука все ж розкриває перед нами деякі аспекти таких змін, проте виглядають вони з її погляду зміною одного народу іншим. Ще досі офіційна думка покладена на кочовий характер зміни одного етносу іншим. Такий підхід не дає нам можливості розглядати увесь історичний шлях нашої землі як неперервний для нашого Роду.
Наразі можна лише стверджувати, що цей підхід до трактування історії нашого народу нав'язаний чужинськими ідеологіями, які панували і панують на нашій землі. Такий розгляд цього питання є приниженням для нації і створений лише з цією метою. Бо ж навіть поверхневий погляд на нашу культуру і культуру народів, які жили на цій землі, говорить про неперервність культуротворчого процесу, а отже про єдність роду на протязі тисячоліть.
Усвідомлення цього має стимулювати певні відроджуючі процеси у суспільстві, бо те, що творилось 7513 років ми маємо нагоду втратити. Така історична реальність. Проте що ж призвело до цього?
Найбільшої фальсифікації наша історія зазнала вже після падіння останнього прошарку еліти народу – козацтва. Лише необхідно збагнути, що нищення торкнулось не тільки нашої пам'яті. Приниженню і підміні значення торкнулись усі засоби національної самоідентифікації. Перенесені у площину традиції з площини звичаю вишиванки, писанки, народні пісні, народні казки та інше – стали забуватись. Відсутність перерахованого у повсякденному житті є найвагомішою причиною забування. Необхідно зрозуміти, що ми втрачаємо свого роду генетичний код, за яким ми можемо впевнено казати про своє походження. З усіх можливих ідентифікуючих національних ознак у побуті залишилась лише мова. Ми можемо бачити зараз процес, коли російськомовні українці називають рідною мовою українську. Це і є перенесення з побуту в традицію. Чи будуть вважати так їх діти, це питання.
Втративши мову ми справді ризикуємо втратити рідну землю.
Причиною цього є процеси, про які йтиметься далі.
Всесвіт наш є триєдиним. Складається він з трьох світів Прави, Яви і Нави. Людина народжуючись життя за життям має прямувати шляхом від Нави до Прави. Тому люди неоднакові. Вони різняться своєю наближеністю до світу Прави. Синонімом праведності є духовність. Більш духовно багата людина є більш праведною.
Такий підхід дає можливість умовного поділу людей на три Варни. Господарів, Воїнів і Волхвів. Усі хто не потрапив до жодної з Варни є причасні до Дива – хаосу суспільства. Таким чином слід зазначити, що життя за життям людина йде шляхом від Дива до Волхва.
Нищення українського роду проходило у кілька етапів, кожен з яких супроводжувався ударами по певному прошарку суспільства, по певній Варні.
Перший удар був спрямований по найвищій касті – Волхвів, найбільш наближених до світу Прав, а отже носіїв Духу Нації. Введення Християнства і вилучення Волхвів з Роду (кого нищенням, кого вигнанням) утворило порожнину у Варні, яка по праву мала бути правлячою. Бо як Всесвіт керується світом Прави, так держава має керуватись людьми, найбільш наближеними до нього.
Втративши духовних провідників народ природно підкорився чужому духу, який зайняв спорожнілу шпарину.
Проте, Військова Варна залишилась і довгий час ще була національною, що найкраще проявилось у козацькі часи, хоч відсутність духу Роду не дало можливості створити держави. Бо на це може спромогтись лише повноцінне суспільство, представлене усіма трьома Варновими прошарками.
Другий удар на шляху нищення русинів-українців був занепад і знищення козацтва. Позбувшись двох основних національних прошарків – суспільство впало у Руїну.
Як вже зазначалось вище, Варни Військових і Волхвів складають еліту суспільства. Лише у них повною мірою представлені державотворчі риси, які у касті Господарів присутні лише у зародковому стані. Це найбільш гостро постало у недолугих прагненнях інтелігенції 20-х років у відновлені державності.
Наявність Варни Господарів є найвагомішим аргументом на шляху до створення національної еліти, бо саме це є підґрунтям для нового суспільства. Господарі уже мають творчий вогонь, лише, за їх покликанням, направлений він на створення матеріальних благ роду. Наявність творчого вогню саме по собі вже є причиною дивних перетворень, коли вправний Господар бере до рук меч і стає не менш вправним Воїном, заповнюючи відсутній прошарок. Так сталось під час визвольної війни, так саме війни, 20-х – 30-х рр.. минулого століття.
Це стало причиною до останнього і по своїм проявам, найстрашнішого удару по нашому народу. Колективізація, репресії, голодомори, усе це прояви нищення останнього Варнового прошарку – Господарів.
На основі сказаного вище напрошується висновок про ціленаправлену війну саме проти українського народу яка розпочалась ще тисячу років тому і триває досі. Винищення суспільства згори до низу є "найвдалішим" вибором ворога - "риба гниє з голови".
Що ж залишилось за нищенням основних варнових груп? Залишився Див – це суспільний хаос. Див характеризує маргінальність. Відсутність державотворчих і національних інтересів. Принизливе ставлення до науки і знання. Низький інтерес до духовної спадщини. Все це ми маємо нагоду спостерігати у нашому суспільстві. Навіть певні прагнення сформувати якийсь конструктив, виглядають швидше як броунівський рух, а не рух до формування. Проте Див є будівельним матеріалом для створення нової держави, так би мовити – біомаса. Так як Всесвіт творився з хаосу, так і ми маємо відновити наш Рід з Дива.
Для цього маємо формувати Алатир Роду – аристократію, Варни Волхвів і Воїнів. Це єдиний шлях до структурованості, це єдиний шлях до відродження. Бо як нищилось суспільство згори до низу, так мусимо і відновлювати його.
Наразі маємо відновленим прошарок Господарів. Це найбільш сильно проявилось під час останніх подій на Майдані. Слід пам'ятати, що Майдан підтримав середній клас і не якогось віртуального багатонаціонального збіговиська, а саме української нації. Це і є Варна Господарів. Проте без Воїв і Волхвів їх наміри не можуть бути довершеними.
Єдиним виходом для нас є створення елітарних шкіл. Шкіл у яких буде виховуватись національна аристократія.
Усе, що написане далі є теоретичним викладом і звичайно потребує більш глибокого і детального доопрацювання. Проте це модель суспільства, яке є самодостатнім і повноцінним, а отже захищеним від зовнішнього впливу.
Одразу мусимо зазначити деяке розмежування яке повинно бути присутнім у повноваженнях Варн.
Варна Волхвів є законодавчою, науково-освітньою і духовно-просвітницькою гілкою суспільства. До справ цієї Варни має бути віднесена медицина. Закони написані Волхвами є незаперечними для усього Роду тому, що походять від Роду-Всевишнього (Від Бога-Творця). Так було у наших пращурів, про що можуть свідчити більшість звичаїв, які втративши духовний зміст, не відкинулись суспільством, оскільки генетично вкорінена їх незаперечність.
Варна Воїнів є захисниками народу, виконує роль виконавчої і судової гілок влади. Воїни мають виконувати функції підтримки Ладу у Роді на основі законів, виписаних Волхвами.
Варна Господарів є основою економічної стабільності суспільства. Ця Варна підтримує горішні прошарки за допомогою податків – "десятини", що є запорукою стабільності і внеском за дотримання Ладу.
Такий розподіл є гармонійним і у жодному разі не має бути порушений жодною з варн.
Далі повернемося до освіти чи елітарної школи, яка має стати стержнем виховання людини як члена Роду. Усі вікові відліки є умовними і виписані мною як результати власних спостережень (звичайно суб'єктивних) за життям суспільства, які на мою думку не можуть бути випадковими і є наслідком довготривалого розвитку людини. Тому якщо хто краще розуміється на вікових ініціаціях нехай ці терміни править.
Модель викладена далі є лише першим наближенням, основною метою якого є заохочення фахівців у розвитку цього питання.
З народження і до трьох років людина є частиною сім'ї і основну роль у вихованні мають виконувати батьки. Тому до трьох років не можна вводити дитину у більш широке суспільство, оскільки у цей час формується характер і кому, як не батькам займатись вихованням продовжувача свого роду. Порушення цього може призвести до серйозних надламів у психіці дитини. Тут мені могли б допомогти психологи, які майже одностайно заперечують на введені дитини до дитячого садочку до цього віку. Це вік має належати психічному встановленню дитини і у нього не можна втручатись зовнішньому світу.
У три роки дитина проходить ініціацію і долучення до цієї вікової групи. Волхв, який проводить обряд, придивляється до дитини. Вже у цей час проявлені основні ознаки майбутнього Господаря, Воїна чи Волхва, проте на даний час усі дітки однакові і відповідно мають навчатись. Тому з цього часу дитина йде на перший рівень елітарної школи.
Це не є чимось новим. Насправді, це ті ж дитсадочки, проте Вчителями у них є Волхви, про рівень підготовки яких буде викладено нижче. Дитина у грайливій формі отримує основи життєвої науки. Волхв постійно працює над Тим, аби розвинути у маленькій людині закладені природою здібності. Це не можна недооцінювати, бо саме у цьому віці відкриваються здібності дитини, які потім супроводжують людину на протязі усього життя.
У сім (можливо десь інакше) років дитина проходить наступну ініціацію і посвяту. Це рівень коли природні здібності вже проявлені. І саме зараз має бути зроблений наголос на певних аспектах людського покликання. Проте освіта є ще загальною і на цьому рівні діточки ще не є окремо розподілені за варновими ознаками. Волхв-провідник має працювати над індивідуальними здібностями майбутнього члена Роду, постійно підтримуючи його у починаннях. Саме у цьому віці є небезпека зламати прагнення до досконалості, прагнення до розвитку і індивідуальних звершень. Тому відповідальність за це покладена лише на Волхва-провідника.
У 12 років дитина проходить наступну посвяту. Вже з цього часу явно вираженою стає варнова належність. Саме зараз майбутні Воїни і Волхви мають бути виведені з своїх сімей на так би мовити казармений стрій. Це робиться для того аби сім'я дитини не впливала на майбутню долю людини, яка народжена жити для розвитку Роду. Бо природнім є шлях, коли дитина тягнеться до знань, а батько мріє, що спадкоємець продовжить його справу, не розуміючи, що те не є природнім покликанням сина чи доньки. Тому майбутні аристократи відокремлюються від своїх родів, аби повернутись до них – захисниками і провідниками.
Слід зазначити, що освіта залишається ще загальною, оскільки ще до 16 років відбувається постійна міграція і перебір "кадрів". Проте у 16 років проходить остання посвята за якою вже чітко вирізняється аристократія і господарі. Далі освіта йде різними шляхами.
Майбутні господарі йдуть у вищі навчальні заклади і вишколюються на професіоналів своєї справи, аби стати міцною опорою свого роду, гарантами його економічного росту. На той час дитина сама, або з допомогою Волхва-провідника, відкриває для себе свою місію у Роді, аби вивчитись, і усвідомлює себе повноцінним його членом.
Майбутня аристократія продовжує навчання в елітарній школі. З 16 років і до 25 воїни і волхви навчаються разом. Під час цього вишколу майбутня еліта студіює військово-політичну справу, юридичне мистецтво, основи медицини. Вивчаються усі науки, які допоможуть Воїнам у виконанні їх місії.
Необхідно лише зауважити, що модель така виглядає жорсткою лише з огляду на час у якому ми перебуваємо. У чітко структурованому суспільстві такий розподіл є природнім і підхід до визначення покликання не викликає питань.
Навчання за вказаними напрямками проводиться до 25 років. Воно проходить у повністю казарменому режимі за прикладом Запорізької Січі.
Випускники цього рівня є вправними Воїнами, правдивими Політиками, чесними Суддями, а головне – майбутніми Волхвами. Це вже не діти. Вони повністю усвідомили своє покликання і свідомо готові віддати своє життя на вівтар процвітання Роду.
З цього віку чітким є Волхвівске призначення людини. Майбутні Волхви вивчають – мистецтво медицини, мистецтво вчителювання, мистецтво відкриттів. Це майбутні законодавці у всіх аспектах життя, це Лікарі, це Вчителі, це Науковці, це Духовні провідники. Їх освіта закінчиться у 33 роки відповідною посвятою у чин Волхва. З цього час і цілу вічність людина має жити для свого Роду допомагаючи йому при житті і потому.
Суспільство, яке утворилось за таким вишколом буде гармонійним. У ньому ніколи не буде заздрості і зневаги. Бо ті, хто залишився Господарями, розуміють весь важкий шлях, який пройшли Воїни і Волхви до свого покликання. Духовний рівень суспільства підтримується повсякчас, що є гарантом загальної поваги до праці Господарів, місії Воїнів і звершень Волхвів.
Ми знаходимось на світанку Нової Ери. І лише у наших силах зробити так, що наш народ гідно буде представленим у ній. Наші Пращури цього домоглись, ідучи від Аратти до Руси, і ми маємо бути гідними їх праці!
Створимо ж Національну Еліту – Алатир нашого Роду, фундамент майбутнього суспільства!
Миробор Данильчук
 |
Дослідження 
