|
Газета "Освіта України" №10(408). 7 лютого 2003р.
Порядну дівчину ще не в такі далекі часи виставити сувою вроду на загальний огляд могли змусити лише неволя, насильство, рабство або безвихідь.
В усі віки усі народи обожнювали таїну материнства. Природні стосунки давньої громади були згармоновані так, щоб якнайповніше сприяти священному дійству продовження роду. Сьогоднішня людина - цар природи. А що ж діється в цьому царстві? Які чинники творять довершений вінець природи - людину? Чим же ми перевершили здобутки первісного суспільства? Яка доля жінки в сучасному соціумі саме в царині материнства?
Ще змалку на дівчину чекає горе: п'яниця батько, а то (все частіше) й мати. Тільки ступить з сімейного кола "між люди" - накидаються на неї спокуси: куріння, алкоголь, ранній секс і т. ін. підросте дівча - і, здається, така невинна річ поманить її - конкурси краси. Що ж тут такого, як помилуються люди вродою, яку дали батько-мати? Тут нічого поганого не може бути. В тім-то й річ, що це вже ринок, виставляння себе на торги. Адже порядну дівчину ще не в такі далекі часи виставити свою вроду на загальний огляд могли змусити лише неволя, насильство, рабство або безвихідь. Рід пильно стежив за вихованням і поведінкою дівчини. Адже саме родина закладає підвалини моральних принципів, філософії світозначення, етнічної свідомості, національної гідності. Все це всмоктується, як мовиться, з молоком матері, з першими батьківськими щирими і теплими порадами. А в якій сім'ї все це ще діє? Скільки їх, таких сімей налічується сьогодні в Україні?
Наше сьогоденне суспільне життя руйнує свою основу - сім'ю. Адже її роз'їдають оті ж таки алкоголь, нікотин, наркоманія, злидні, безробіття, незадіяність у суспільному житті, бездуховність існування. Забуті всі народні традиції, обряди, звичаї. І що найстрашніше - порушені або й зовсім втрачені моральні принципи, етнічна свідомість, філософія і світосприймання народу. Про причини, які довели до цього, не варто говорити, бо всі їх знають. Треба ще зауважити, що історія неодноразово підтверджувала: лише національна ідея творить справжню державу для народу. Прикладів безліч, бо всі країни тільки тоді досягали розквіту, коли звертались до пракоріння. (Хіба що за винятком неодержав, але й там відшукувалась якась ідея, що об'єднувала всіх.) А якщо будувати державу за чужими ідеями і принципами, то народові в такій країні можна лише поспівчувати.
Та підемо далі шляхами творення жінки-матері. Страшно навіть починати розмову про освіту. Адже народна педагогіка, національна система освіти, мабуть, також не "спрацювали". Бо які тільки методи не впроваджували! Дітей стригли всіх під одну гребінку, штампували на один зразок.
Освітні заклади гасили останні іскри сімейного виховання, які ще жевріли деінде, сіяли недовіру до батьківських-материнських порад-настанов. Знімалися з п'єдесталу святині, руйнувалися моральні принципи. І все це під високими гаслами! Та донедавна хоч якесь патріотичне виховання було, нехай і до країни, де живе "сім'я братніх народів". Але ж романтика оборонця і захисника Вітчизни в юних душах була, підтримувалась і школами, і ВНЗ, і соціумом. А що тепер надихає юні душі? Чим засіюється розум і наповнюється серце нашої молоді? Куди їм нести свій хист, свої професійні та інтелектуальні здібності? Адже праця на благо Вітчизни - зміст життя, напрям духовного і фізичного волевиявлення. А в сучасної молоді на цьому шляху - провалля під ногами. Нікому не потрібний твій розум, кмітливість, сила, відвага, хоробрість, талант. То яку Вітчизну захищати, на благо якої Батьківщини працювати? Може, і проб'єшся крізь неймовірні труднощі, титанічні зусилля до поля діяльності, де зумієш показати свою здатність до роботи ще в глибшому вияві. Але це одиниці, які завдячують певним обставинам чи щасливому випадку. А основна маса молоді, десятки тисяч блукають у пошуках роботи, ідуть не за своїм призначенням, не кажучи про впободання.
Часто й густо у безвиході безробіття з'являються новітні работорговці, бо дівчатам через певні соціальні і фізичні особливості ще важче працевлаштуватися. І вербують на всілякі сумнівні роботи, що закінчуються ганебним існуванням повії.
А не менш страшно те, що судженого знайти дівчині дуже важко, якщо вона не має грошей, зв'язків чи багатих батьків, машини, квартири, дачі і т. ін. І неписані закони в цих питаннях безжальні: не маєш усього цього (хоч дещо з цього, хоч трохи) - заміж не вийдеш, бо юнаки від безвиході шукають можливості хоч у такий спосіб ствердити, зміцнити свій життєвий статус.
Владні структури складаються в основному з чоловіків. Тож давайте визнаємо, шановні, що таке становище жінки-матері створили саме чоловіки. Та не час бити себе в груди і каятись або, навпаки, гнівно відкидати звинувачення. Давайте логічно розглянемо стан справ, бо чоловіки сильні саме логікою. А цифри і факти творять нерадісну картину: кожна п'ята жінка не може народжувати дітей через фізіологічні порушення в організмі, спричинені нездоровим способом життя, екологічними негараздами, спадковими патологіями. Кожна третя сім'я розлучається на першому ж році шлюбного життя. Понад 500 тисяч жінок продані в рабство, втрачені для України. Смертність уже давно перевищила народжуваність, бо загальновідома цифра говорить сама за себе - за останні роки населення України скоротилося на чотири мільйони.
Статистика ще не подає цифри, скільки дівчат, жінок, здатних до дітонародження, не заміжні, бо не мають влаштованого стабільного побуту чи не відповідають рекламним еталонам сексапільної дівчини-жінки. А юнаки-чоловіки, задурманені потоком блекоти, що ллється із ЗМІ, не бачать дивовижної неповторності, яку несе в собі кожна дівчина.
Закриваються, школи, порожніють села. Тому навіть хороші, щасливі сім'ї не наважуються мати більше одного, ну найбільше - двох дітей.
То що доводить нам логіка речей? Вимирання нації! - такий висновок. Адже України зберегла своє правічне коріння лише тому, що ревно і пильно охороняла джерело життя - жінку, в часи лихоліть і суспільних катаклізмів, в часи навал і напастей. І завжди після лиха народ вставав, множився, міцнів.
То невже XXI століття буде для України останнім? Якщо не кинемось рятувати те, що найцінніше, то може так і статися. Колись наші діди-прадіди виховували (саме ховали від зла) дівчину: від злого ока, від злої сили, від злих людей. Навіть від злої долі. І дівчина, як чарівна квітка, несла у своїй чаші таїну материнства, незбагненну жіночу силу, чим ощасливлювала чоловіка, дітей, увесь свій рід, свято виконуючи своє призначення перед Богом і перед рідною землею. А святе право материнства так шанувалося і облагороджувалося, що в народі народився в давні часи обряд. Це було тоді, коли на Україну часто нападали чужинці. Дуже багато молодих чоловіків гинуло. І то на Купала, в ніч
кохання, сивочолі старійшини просили парубків (ретельно добираючи так, щоб генетичні задатки були якнайкращі), аби вони провели ніч із обраною кожним юною вдовицею. Молода жінка стверджувала своє право матері. Дітей любили всі, вважали їх Божими дітьми і, за переказами, це були особливі діти, позначені Божим даром, талановиті і високодуховні. Це закид на нереалізоване жадане материнство самотніх жінок сьогодні. Але продовжимо далі спогади з минулого: дівчина вбирала в себе народну мудрість, глибоко вивчаючи у практичному щоденні побут, звичаї, обряди, знання, які передавалися з покоління в покоління. Вбирала, як губка, щоб потім передати все своїм дітям-онукам.
Що ж сьогодні отримує дівчина? Яку мудрість? В руках кожної дівчини -майбутнє народу. Яке в неї здоров'я, який рід вона викохає, що вкладе у своїх дітей, у їхні серця і душі - таке і грядуще наше. Звичайно, якщо поруч надійне плече того, хто тебе розуміє, захищає, допомагає, той єдиний, люблячий творець і охоронець життя. Сьогодні сама земля, Україна волає: потрібно діяти, якось змінити перебіг подій. Мабуть, передусім потрібно створити умови для жінки-матері - то найсвятіша справа кожної держави, її владних структур. А поки що потроху лікувати суспільство, бо те, що твориться у сфері "дитина-мати" - це хвороба. Правильно визначений діагноз - вже наполовину подолана недуга. Зупинімо похід в нікуди! Даймо змогу жінкам стати самими собою, і вони повернуться до головного свого призначення - Берегинь свого роду!
Але доки сонце зійде, роса очі виїсть. Щоб цього не сталося, потрібно створити школу Берегинь українського роду - зберегти, активізувати генофонд нації. Мабуть, найкраще було б так: дитячий будинок, де будуть дівчата-сироти, напівсироти, соціальні сироти (бачте, здобутки цивілізації). Система виховання і навчання ґрунтуватиметься на народній педагогіці з індексацією на сучасні умови та вимоги. Дівчаткам дати змогу вільно визначатися за своїми нахилами, вподобаннями, здібностями. Потім дати їм ґрунтовну освіту. Але таїна материнства, жіночої магії, музика, спів, живопис, риторика, хореографія, основи акторської майстерності, фізична культура і основи самозахисту для всіх обов'язкові. А також етнографія, фольклор, обрядовість, історія рідного краю. Потрібно разом працювати над створенням такого закладу.
Антоніна ЛИТВИН учителька
 |
Мала Академія Народного Українського Мистецтва 
