Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли українська земля навіки прийняла у своє лоно тіло Великого Кобзаря, пророка національного відродження, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня було виконано його заповітну волю знайти вічний спочинок на Вкраїні милій. Відразу ж перейменована канівцями на Тарасову гору, ця вершина стала одним із національних центрів єднання українців навколо ідеї створення Української Соборної Держави. Кожен українець має побувати на могилі Тараса Шевченка в Каневі, і наша громада „Вінець Бога” в складі Собору Українських Звичаєвих Громад також прийняла участь у цьогорічному вшануванні.

22 травня 2009 року у Каневі відбулася проща до Тараса Шевченка. Собор Українських Звичаєвих Громад представляли Координатор Кола Собору Дивозор Смірнов, делегації громад Рідної Віри і голови громад: Волелюб Добжанський – громада „Трійця” м.Київ, Славомир Глущенко – громада “Джерело Роду” м.Київ, Оріяна Андрусенко – громада „Православа” м.Нікополь, Велимир Піхота – громада „Вінець Бога” м.Вінниця, представники громади „Промені Ярила”м.Черкаси – Тетяна Журба і громади „Тиверці” м.Чернівці – пані Світодара. 21 травня нашу делегацію гостинно зустрів директор Шевченківського національного заповідника у Каневі Мар`ян Піняк і провів нас до місця розташування наметового табору на березі Дніпра поблизу Тарасової гори. Вечір пройшов у колі українців, що з`їхалися з усієї України, біля вечірньої ватри з цікавим спілкуванням і чарівними українськими піснями.

Ранкове Сонце наше Коло зустріло на Тарасовій горі. Осяяні духом Шевченка, провели урочистий Обряд. Під час Обряду була освячена променями сходящого Сонця вода, яку привезли представники наших громад з різних святих місць нашої України: зі Священної гори Грегіт, що на Івано-Франківщині біля селища Космач, з Нікопольщини, де похований славетний отаман Іван Сірко, з земель давньослов`янського поселення на Черкащині, з святих місць благословенного Поділля, аби вічною була єдність України. Святою водою освятилися і усі ми, а також освятили місце Тарасової гори, аби Рідні Боги вічно перебували Духом Своїм із нашим народом і були усім нам захистом, оберегом і джерелом сили, щоби вічною була єдність усіх мертвих, живих і ненароджених земляків наших, адже наша сила і незнищенність – у єдності Роду. Також на Кургані-Могилі Тараса Шевченка ми залишили грудки землі зі своїх країв. Заклавши гарний початок нового дня і побажавши, аби Світло, що лине з Тарасової гори, осяяло всю Україну, пробуджуючи приспану свідомість нашого народу, і вертало історичну пам`ять чиїх батьків ми діти і велич наших славних прадідів, ми рушили аби приєднатися до формування загальноукраїнської ходи пам`яті від Каніва до могили Великого Кобзаря, куди прибув і глава нашої держави президент Віктор Ющенко. Велична хода надихала своєю багатолюдністю, святістю і Українською силою.

Вічна пам`ять, шана і слава Рідному Пророку, Великому Кобзарю Тарасу Григоровичу Шевченку!

І на оновленій Землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на Землі...

Комментарі (6)

...
Автор1: Сварожич, 31.07.2009

Скажіть будь-ласка, а яке відношення мають рідновіри до політичних партій Наша Україна і Єдиний Центр?

• 
• +0
• 
• 

...
Автор1: Велимир м.Вінниця, 01.08.2009

А що таке Єдиний Центр?

• 
• +1
• 
• 

...
Автор1: Іван, 07.08.2009

Набивають собі очки

• 
• +0
• 
• 

...
Автор1: Ктулху Великий, 07.12.2009

Здаєця, Шевченко був християнином... Не "православним" у "конанічному" розумінні цього слова, але християнином, точно!

• 
• +0
• 
• 

...
Автор1: Велимир м.Вінниця, 16.12.2009

Тарас Григорович Шевченко знайшов в собі сили розірвати окови рабського світогляду. Щодо інших своїх братів-українців, які ще лишалися рабами, проголошував: "Я возвеличу отих малих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю Слово". Тому він Пророк нашої Волі.
Пригадую вірш (правда, не Т.Г.Шевченка), який гарно висвітлює абсурдність рабського мислення і закликає боротися за волю:
Один господар був свободі друг великий,
І зняти він хотів ярмо з вола навіки.
Однак на той замір так віл йому сказав:
"Відколи я живу - я те ярмо тягав,
І батько мій носив, і всі діди носили,
Спасибі Богові - наш рід не збувся сили,
За ласку дякую, не був би я волом,
Якби я не хотів зостатись під ярмом".
І люди є такі - дурні та ще й уперті,
Народилися в ярмі - в ярмі хотять і вмерти!

• 
• +0
• 
• 

...
Автор1: Велимир м.Вінниця, 16.12.2009

Твори Т.Г.Шевченка, які висвітлюють його відношення до християнства:

Т.Г.Шевченко. „Заворожи мені, волхве”:
Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий, Ти вже серце запечатав, А я ще боюся. Боюся ще погорілу Пустку руйновати, Боюся ще, мій голубе, Серце поховати. Може, вернеться надія З тією водою Зцілющою й живущою, Дрібною сльозою. Може, вернеться з-за світа В пустку зимовати, Хоч всередині обілить Горілую хату. І витопить, і нагріє, І світло засвітить...

„Ликері”:
Моя ти любо! мій ти друже! Не ймуть нам віри без хреста, Не ймуть нам віри без попа. Раби, невольники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі, В своїй неволі! Мій ти друже, Моя ти любо! Не хрестись, І не кленись, і не молись Нікому в світі! Збрешуть люде,І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, Карать і миловать не буде: Ми не раби Його — ми люде!
„Світе ясний! Світе тихий!”:
Світе ясний! Світе тихий! Світе вольний, несповитий! За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті Оковано, омурано (Премудрого одурено). Багряницями закрито І розп’ятієм добито? Не добито! Стрепенися! Та над нами просвітися, Просвітися!.. Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти, Явленними піч топити, А кропилом будем, брате, Нову хату вимітати!

„Кавказ”:
Ми християне; храми, школи, Усе добро, сам Бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тій собаці! Чом ви нам Платить за сонце не повинні! Та й тілько ж то! Ми не погане, Ми настоящі християне, Ми малим ситі!.. А зате! Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходима, А тюрм! а люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує! У нас Святую Біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі. От бачите, які у нас Сидять на небі! Ви ще темні, Святим хрестом не просвіщенні, У нас навчіться!.. В нас дери, Дери та дай, І просто в Рай, Хоч і рідню всю заберай!

За кого ж Ти розіп’явся, Христе, Сине Божий? За нас, добрих, чи за слово Істини... чи, може, Щоб ми з Тебе насміялись? Воно ж так і сталось. Храми, каплиці, і ікони, І ставники, і мирри дим, І перед обра[зо]м Твоїм Неутомленниє поклони. За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар Тобі приносять З пожару вкрадений покров!!

„Сон”:
Отим киргизам, отже, й там, Єй же богу, лучше жити, Ніж нам на Украйні. А може, тим, що киргизи Ще не християни?.. Наробив ти, Христе, лиха! А переіначив?! Людей Божих?! Котилися І наші козачі Дурні голови за правду, За віру Христову,

• 
• +0
• 
• 

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар