ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, пул. Десятинна. 4/6

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ
25 травня 2009 року 18:23 №15/52

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С. суддів: Качура І. А., Кишинського М.І., при секретарі Бистрик О.С., за участю:
позивача - Ільчснка А.М.
представника відповідача-Білоуса О.В.
третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача: Лозко Г.С., Сидоренка О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Ільченка Анатолія Михайловича
до Президента України
треті особи без самостійних вимог на стороні
позивача: Лозко Галина Сергіївна, Сидоренко Олег Васильович
про визнання незаконними Указів Президента України від
24.03.2008 № 256\2008 р. та від 25.07.2008 р. № 668\2008 року,

На підставі ч. З ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25 травня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

Ільченко А. М. звернувся до суду з позовом до Президента України про визнання незаконним Указу Президента України від 24.03.2008 р. № 256/2008 «Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі» та Указу Президента України від 25.07.2008 р. № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі -України».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вказані укази Президента ображають його релігійні почуття та релігійні почуття послідовників дохристиянської віри предків, також зазначав, що вважає їх незаконними оскільки такі укази суперечать ст.ст. 5, 6 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій», якою заборонено встановлення переваг однієї релігії щодо інших.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги і пояснив, що оскаржувані укази Президента України порушують його інтереси, як послідовника дохристиянської віри наших предків знищених християнами та вважає оскаржувані укази Президента України зневажливими до його віри, а тому просив суд задовольнити свої позовні вимоги.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача подав до суду письмові заперечення на позов та у судовому засіданні зазначив, що Президент України своїми діями та рішеннями не порушував вимог частини 4 статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій», крім того Президентом України не вчинено жодних дій щодо порушення права позивача на свободу совісті та віросповідання, а тому вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В статті 11 Конституції України визначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен мас право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

Статтею 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» гарантовано кожному громадянину в Україні право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Положення статті 35 Конституції України та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" по суті відображають принципи щодо свободи світогляду та віросповідання, визначені в міжнародно-правових актах про права людини, зокрема, статті 18 Загальної декларації прав людини (1948 року), статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 року), статтях 1, 6 Декларації про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігій або переконань (1981 року), статтях 1, 2 Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин (1992 року), статті 9 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 року) тощо.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випливає зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.

Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і громадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпосередньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з іншими органами державної влади.

Інститут Президента України ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі V Конституції України, зокрема при здійсненні функцій глави держави Президент користується повноваженнями, які закріплюються у статті 106 Конституції України.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Судом встановлено, що Указ Президента України від 25.07.2008 р. № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі - України» виданий на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, громадськості. Указ Президента України від 24.03.2008 р. № 256/2008 «Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі» видано з метою урочистого відзначення в Україні протягом липня - серпня 2008 року 1020-річчя хрещення Київської Русі, на підтримку ініціативи громадськості.

За таких обставин суд доходить висновку, що вказані укази видані за принципом гарантованості прав і свобод людини на численні звернення християнських громад та ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства.

Стаття 9 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини проголошує, що право на свободу думки, совісті і релігії включає свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом іншими, прилюдно чи приватно.

Як зазначив у судовому засіданні позивач та треті особи вони не зверталися до Президента України з проханням відмітити вшануванням будь-які інші історичні дати, які б відповідали язичницькому віросповіданню, а тому суд не вважає, що в даному випадку надано перевагу одній з релігійних громад.

Посилання позивача про встановлення Указом Президента України від 25.07.2008 р. № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі України» державного свята, що в свою чергу унеможливило звернення позивача в цей день до державних підприємств, установ чи організацій, суд вважає помилковим, оскільки дата відзначення дня Київської Русі - України за своєю природою є історичною та пам'ятною і її не віднесено до переліку святкових і не робочих днів встановленого статтею 73 Кодексу законів про працю України
Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовної вимог елі відмовити повністю.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміпістративного
судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляцій! оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строк встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі - 29.05.2009 року.

Головуючий суддя А.С. Мазур

судді: І.А. Качур

М.І. Кишинський

Комментарі (3)

...
Автор1: Ктулху Великий, 07.12.2009

Улюблені, починайте від протилежного:
"Як зазначив у судовому засіданні позивач та треті особи вони не зверталися до Президента України з проханням відмітити вшануванням будь-які інші історичні дати, які б відповідали язичницькому віросповіданню" - подайте на ім'я преза ваші свята до затвердження на державному рівні. І тоді апелюйте до Права.

• 
• +1
• 
• 

...
Автор1: Велимир м.Вінниця, 07.12.2009

Дякуємо за пораду. Саме так і почали діяти. Підставляйте і Ви свої плечі. Разом веселіше.

• 
• -1
• 
• 

...
Автор1: Андрій, м. Миколаів , 14.01.2010

Этого придурка у нас в Николаеве знают многие. Единственная цель всех его исков-выуживаете денег. Я располагаю достоверными документально подтвержденными данными, что этот "ценитель языческого культурного наследия" обратился в суд с противоположным иском - он обжалует бездействие прокуратуры относительно его заявления что в одном из храмов Московского патриархата богослужение ведется на русском языке, что, дескать не позволяет ему, как поавославному верующему, исповедаттся перед священником в своих грехах и приносит ему тем самым моральные страдания, поскольку он не понимает языка священника.

• 
• +1
• 
• 

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар