15 липня 2010 року -  600 річчя  славетної Перемоги Наших Предків в об'єднаних військах Слов'ян і Литовців над Тевтонським орденом христоносців, яка відбулася в 1410 році під містечком Грюнвальд (Східна Прусія, нині територія Польщі).

Уславимо в неділю, 18.07.7518 року о 10 год. Тризною Великою Славних Пращурів наших, що життя свої стратили на полях ратних, поклавши  на жертовник Вітчизни - захищаючи  Рід, Землю, Звичай наші від чужинського нашестя!

Будьмо достойними, зі святими Душами Предків рідних у єдності!

Слава Онукам Дажбожим!

І Богові Перуну – громовержцю,
Богові прі і боріння, скажемо,
Живих явищ кола
Не переставати крутити в Яві.
Це він нас веде стезею правою до брані
І до Тризни великої по всіх полеглих
Що йдуть у життя вічне
До Полку Перунового.


Слава Богу,
Перуну вогнекудрому
Який стріли на ворогів верже
І вірною стезею вперед веде
Бо єсть він воїнам суд і честь,
І яко златорун, милостив –
Всеправеден єсть!

Велес Книга. Вояцькі молитви.

Поблизу села під назвою "зелений ліс" у Прусії відбувалася одна з найбільших воєнних баталій Середньовіччя – славетна Грюнвальдська, вона ж Жальгіріська або Танненберзька битва об'єднаних військ Королівства Польського та Великого князівства Литовського (ВКЛ) проти лицарів-хрестоносців Німецького ордену.

Широке міжнародне святкування, основні заходи якого  пройдуть у Польщі, де безпосередньо на полях Грюнвальду відбудеться велика інсценізація битви під патронатом керівників Польщі та Литви не дуже наголошують на запитанні- - “чому тевтонці пішли на словян?” ( наприклад, на польскому сайті присвяченому битві)

По суті, христоносці наступали на слов'ян, як на «язичників» з їхньої точки зору: вони виходили в похід під гаслами «навернення непокірних язичників на істинну віру»

Першими під приводом примусового хрещення язичників були майже повністю знищені племена полабських слов'ян. Надалі основний удар тевтонців прийняли на себе балти. Під натиском хрестоносців не встояло найсильніше балтське плем'я – пруси, а сама їхня країна - Пруссія - стала осередком Тевтонського ордену. Повністю були захоплені також території балтів на землях сучасної Латвії. З цих двох плацдармів німці продовжували наступати на Польщу і Литву, яка лишалася незалежною. До того ж, литовці зуміли об'єднати під своєю владою більшість земель колишньої Русі у найбільшу державу всієї тогочасної Європи – Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське.

Напередодні війни з Орденом у 1409—1411 рр. Велике князівство Литовське переживало пік своєї могутності. Всього за століття без особливих військових зусиль литовським князям вдалося зайняти майже всі землі Київської Русі, яка розпалася під натиском монголів, на захід від Смоленська та Чернігова. Це були удільні князівства у Білорусі, на Волині, Підляшші та Сіверщині, зокрема й розорений Київ.

Одна з головних задач, для якого утворювалось Велике князівство Литовське - об'єднати литовські і руські племена для захисту проти зростаючого впливу Німецького Ордену (який у свою чергу, був утворений для "захисту від язичницьких литовських і руських племен і поширення серед них християнства").

Не дивно, що в XIV ст. землі литовських племен (жмудь, земгали, ятвяги тощо) становили лише 1/12 геополітичного простору князівства. Тобто, приблизно 90% населення Великого князівства Литовського — були походженням українцями та білорусами, і можна припустити , що не набагато менша чисельність наших Прадідів приймало участь у цій битві.

Литовська знать була представлена здебільшого русинською елітою, а мовою державного управління була староруська мова (білорусько-волинський ізвод), якою було написано правовий кодекс держави — Литовський статут. Мало хто зауважує, що  прибл.за 100 років до битви вже існували і навіть згадувались в писемних джерелах згадувались козаки, - напр., з 1593р. на о.Базавлуку була Січ. Тобто — козацькі війська мали б приймати участь у цій битві.

Уже наприкінці XIV ст. литовські правителі колонізували Поділля і звідти розширили свої володіння до самого Чорного моря, заснувавши в гирлі Дністра фортецю Білгород.

Стараннями російських істориків про участь Смоленської корогви в битві під Грюнвальдом відомо навіть школярам. Широким жестом російська професура долучила до корогви зі Смоленська ще й корогви з Орши та Мстиславля (тобто сучасної Білорусі). Так "на світ Божий" з’явилися «Смоленські полки», яки за російською версією вирішили увесь хід битви. На час Грюнвальдської битви Смоленщина не мала ще жодного відношення до Великого Князівства  Московського. До складу Московського Царства Смоленськ потрапив аж у 1515 році, після тривалого спротиву.

І не дивним є те, що тривалий час свідомо замовчувався той факт, що у Грюнвальдській битві приймало участь 11 корогв з теренів сучасної України. Замовчувалося й те, що на відміну від піших «Смоленських полків» українські корогви складала кінна панцирна шляхта й лицарство. Тривалий час радянська історіографія замовчувала ще й участь в складі литовської армії загону татар на чолі з ханом Джелал-ад-Діном, сином хана Тохтамиша, того самого що спалив Москву після Куликовської битви.

Участь українцівв боротьбі з Тевтонським орденом .

Грюнвальдська битва 1410 р.

Учасники Грюнвальдської битви

Об'єднана армія Польщі та Великого князівства Литовського:

Військо Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського очолював Великий князь литовський Вітовт (40 хоругв, близько 11 тисяч воїнів).
Військо Королівства Польського очолював польський король Ягайло (51 хоругва, близько 18 тисяч воїнів).

У складі військ ВКЛ на чолі з князем Вітаутасом Великим битву прийняли підрозділи литовських (сучасна Білорусь і частково землі, які зараз входять до складу сучасної Росії), руських (сучасна Україна) та жамойтських (сучасна Литва) земель, у тому числі: Галичини, Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира, Смоленська. Син удільного Чернігівсько-Сіверського князя Дмитра Корибута — Жигимонт Корибутович очолював 51шу хоругву, яка йшла під його власним прапором (гербом «Погоня»). Це Київська, Пінська, Гродненська, Брестська, Волковиська, Дрогичинська, Мельницька, Стародубська, вірогідно також Луцька, Володимирська, Новгород-Сіверська хоругви Полісся, полки з Галичини, Поділля, земель сучасної Литви, Білорусі,а також з Червоної Русі, чехи, волохи, ймовірно серби.

Військо союзників становили 51 хоругва Польщі та 40 хоругв Великого князівства Литовського. Польське військо налічувало близько 18 000 кінників та 2 000 піхотинців, у т.ч. чеські загони на чолі з Яном Жижкою [Jan Žižka], а також до 20 гармат. Литовське військо складалося з понад 11 000 кінників і піхотинців, а також союзних загонів, у т.ч. близько 1 000 татарських вершників і кілька сотень молдавських піхотинців.
Загальне керівництво армією здійснював король Польщі Ягелло [Йогайла, Jogaila, також Ягайло, Władysław II Jagiełło], на полі бою командував литовський князь Вітовт (Вітаутас) Великий (Vytautas Didysis).

Армія держави Німецького ордену:

51 хоругв у складі лицарів Ордену та їхніх васалів, рицарів-добровольців Німеччини, Франції, Англії, найманці з Швейцарії та інших країн. Загальна чисельність військ Тевтонського ордену під Грюнвальдом – біля 25 тис. воїнів, у т.ч. близько 250 з 700 братів-лицарів Ордену та майже 20 000 інших важкоозброєних лицарів і васалів, 6 000 легкої піхоти, а також близько 100 гармат.
Військо Тевтонського ордену,  очолював Великий магістр Ульріх фон Юнгінген.

Хід Грюнвальдської битви

Битва відбулась 15 липня в трикутнику між селами Грюнвальд, Танненберг (ниті — Стембарк) і Людвигсдорф (нині — Лодвигово), що складало близько 4 кв. км., та тривала близько 3х годин. Війська Тевтонського ордену були розгромлені вщент, у тому числі загинув і сам великий магістр ордену. Наслідки битви мають важливе історичне значення. По суті, христоносці наступали на слов'ян, як на «язичників» з їхньої точки зору: вони виходили в похід під гаслами «навернення непокірних язичників на істинну віру» — і те, що в битві під Грюнвальдом (нині на території Польщі) об'єднані слов'яни разом з литовцями завдали нищівної поразки христоносцям, на довгі століття вирішило долю наших держав і показало силу родової єдності братніх народів. Відомо, що Тевтонський орден планував на теренах України (Північне Причорномор'я) створити «буферну зону» між Сходом і Заходом, щоб контролювати всі фінансові й міграційні потоки. Слава Богам, їхні плани провалилися через згуртованість слов'ян і литовців, які захистили свої землі від нашестя.

З історичних джерел відомий український лицар, який прославився своїми героїчними вчинками при Грюнвальді — Іванко Сушик з Романова, що під сучасним Львовом. За подвиги на полі Грюнвальдської битви король Владислав нагородив його трьома селами в галицькій землі.

Зліва від центру стояли руські і татарські полки, які ділились безпосередньо на руські і куманські (половецькі) полки. Вони були ударною частиною -зліва. Все це було було військовою одиницею Великого Князівства Литовсського. Поляки- були ударною частиною праворуч. Німці до сих пір згадують саме руські полки - які відзначились швидкістю хоробрість.

Точних достовірних даних щодо перебігу битви під Грюнвальдом, як і достеменного складу та кількості її учасників, на жаль, не існує. Найвірогідніші припущення істориків базуються на аналізі та інтерпретації кількох різних джерел.

У всякому разі, не підлягає сумніву, що битву розпочав великий князь Вітаутас ударом спершу татарської, а потім своєї легкої кінноти, в складі якої були хоругви українських земель, у крайній лівий фланг армії Ордену. Німці зустріли її гарматами, котрі, проте, не зупинили легких вершників. Змусивши тевтонців стратити свій значний гарматний потенціал і вступити в бій, Вітаутас згодом наказує кінноті відступати.
Цим типовим степовим маневром, добре знайомим литовцям по частих битвах із татарами, Вітаутас Великий фактично заманює хрестоносців у пастку. Важкоозброєні лицарі Фридриха фон Валленрода стрімко йдуть уперед, втрачаючи на нерівній місцевості свій грізний бойовий стрій, і в'язнуть в добре підготовані обороні піших загонів військ ВКЛ.
Основний удар важкої лицарської кінноти витримують 3 хоругві Смоленського та Мстиславського князівств, якими командує син Альгірдаса князь Лянгвяніс (Ленгвеніс, Lengvenis Algirdaitis, Лугвен–Сымон Альгердавіч, Лугвений). На допомогу їм Вітаутас висилає додаткові полки.
Стійка оборона Смоленської, Вільнюської, Тракайської, Жемайтійської й Гродненської хоругв в'яже основні ударні сили Ордену й дає змогу Вітаутасу перегрупувати свою кінноту. В цей же час на правому фланзі точиться бій польських військ короля Ягелло проти лицарів маршала Куно фон Ліхтенштейна.
Польські війська, в складі яких також і галицькі загони, зокрема славнозвісний лицар Іванко Сушик з-під Львова, поступово починають тіснити хрестоносців, і гофмейстер Ульріх фон Юнгінген уводить у бій свій останній резерв важкої кінноти. Проте у цей самий час перегрупована кіннота князя Вітаутаса завдає нового потужного удару в лівий фланг Ордену, лицарі якого зв'язані литовською й руською піхотою.
Другий удар вершників Вітаутаса Великого вирішує долю битви. На полі бою гине Великий магістр фон Юнгінген, усе командування та майже всі лицарі Ордену, частина тевтонських військ здається в полон, решта рятується втечею.

У результаті Грюнвальдської битви, в якій зійшлися дві найбільші армії тогочасної Європи, експансію хрестоносців на схід було назавжди зупинено. Німецький орден, серед офіційних завдань якого було й захоплення поліських земель, зазнав смертельного удару, від якого він уже ніколи не оправиться. Фактично ж спільна перемога польсько-литовсько-руської армії знаменувала собою утвердження незалежності всієї Центральної та Східної Європи.

Різні назви битви

Битва відбулася поміж двома пруськими села, назви яких німецькою звучать як Grunfelde та Tannenberg.
У польській, українській, білоруській та російській історіографії битву прийнято називати Грюнвальдською від німецького перекладу імені пруського села Грюнвальд (Grunwald чи Grunfelde*). У литовській історіографії ця битва зветься Жальгіріська битва, відповідно від балтського (пруського) найменування цього села Жальгіріс (Žalgiris). Натомість у німецькій та загалом світовій історіографії битва відома, як Танненберзька (Schlacht bei Tannenberg, битва під Танненбергом), що походить від однойменної німецької назви села, яке сьогодні польською зветься Стємбарк, Stębark.
* "Історична загадка Грюнвальду" з його плутаниною в назвах пояснюється, вірогідно, таким чином. На момент битви існувало пруське село, назва якого означала "зелений ліс". Пруська мова давно вже мертва, проте у близькій до неї литовській мові ця назва фігурує, як Žalgiris (Жальгіріс). Однак німці, які захопили пруські землі, вочевидь, помилково переклали назву цього села, як Grunfelde, тобто "зелене поле". Зі свого боку прадавні хроністи намагалися, вірогідно, виправити цю помилку в перекладі, називаючи село німецькою вже як Grunwald. Звідси воно ввійшло у польську, а згодом і українську традицію. На жаль, жодного з прусів, які єдині могли би на 100% прояснити це питання, вже давно немає в живих.

Як в Україні проводитимуться торжества з приводу перемоги литовців, поляків, українців та білорусів над військовою потугою Тевтонського ордену?

Відзначення 600 річниці  цієї славної для України і Українського народу перемоги у найбільшої битві Середньовіччя ( її відзначають особливо у Європі), проводитиметься навдивовиж скромно - встановленням банера про 600-річчя перемоги в Грюнвальдській битві у м. Івано-Франківську .

Музика  "Стари Ольса" ("Stary OLsa", Білорусія)

Цікаві пісні на цьому сайті, що стосуються теми оборони Русі ( яка входила до складу Великого княжества Литовського).  Назви на білоруській мові.

• Грюнвальдска битва. 1410
• Аршанская бітва
• Литвин
• Едзе рыцар (Рыцар збройны)
• Песня а Князю Вітауце  (музика- “Аркан”)
• Сiвы конь
• Рыцар Байда XVI ст.
• Стайня Вайскавая
• Абарона Крычава XV ст.
• Статут Вялiкага княства Лiтоускага. 1588 г.
• Cпявалi Уланы...

відео концерту відео запис (картинка)   Stary Olsa "Грунвальдская бітва 1410" - Wolin Festival 2006 Литвін

Додаткова інформація:

Михайло Відейко. «Грюнвальд. Хоругви зі сходу» (про книгу)

ВІдео

Балада про хороброго лицаря з Острога

Поринувши думкою  у ті, досить далекі часи - дивуєшся, чому ми, спадкоємці  Русі  (предки нам лишили мову, звичай, землю, духовність хлібороба-працівника) - про них нічого не знаємо.

Не знаємо про інші війни Великого княжества Литовського, у склад якого  входили землі Київської, Білої, Червоної Русі та інші руські землі ( і в яких гинули наші прадіди, захищаючи Рід, Землю, Мову, Звичай свої).

Не знаємо майже нічого і про саме ВКЛ, і про Статут Великого кнізівства Литовського.

Не знаємо про події, що  відбувалась у ході загарбницьких воєн у 1512—1522 роках, які  вело  Велике княжество Московське проти сусідів - Смоленська,  та ін., проти Великого князівства Литовського.

У "Вікіпедії" є стаття на російській мові  "Русско-литовская война (1512—1522)". Не українській мові матеріалу немає. Чомусь там  названа ця війна "Русско-литовская", хоча тоді Русь була у складі Великого княжества Литовського, яке і захищало саму Русь-  зокрема  від татар і Великого княжества Московського, що  вели загарбницькі війни разом  і окремо проти Русі (у літературі називається:  "об'єднання земель").

Битва під Оршею, яка відбулась 1514 року, про яку співає "Стари Ольса",у пісні "Аршанская бітва", "Вікіпедією" висвітлюється в різних об'ємах і дещо по різному - на українській мові "Битва під Оршею 1514 року" і російській "Сражение под Оршей 1514 г" . Битва відбулась між об'єднаними силами  Великого князівства Московського і татар з однієї сторони,  та Великого князівства Литовського з Великим князівством Польським - з іншої.

Деякі матеріали на українській (чомусь дуже важко знайти),  російській (не завжди об'єктивні)  і білоруській мові :

ОРШАНСКАЯ БИТВА 1514 ГОДА: ВОЕННО-ИСТОРИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Обсуждение:Русско-литовская война (1512—1522)

История Литвы в датах

Игорь Литвин. "Затерянный мир, или малоизвестные страницы белорусской истории"

Землі України під владою Великого князівства Литовського і Речі Посполитої

Наследие Льва Сапеги

Сапега, Лев Иванович (вікіпедія, рос.мова)

Топографические данные для атласа “Гiсторыя Беларусi” XVI-XVIII веков

Беларускiя землi у складзе Вялiкага Княства Лiтоускага у пачатку XVI ст.

Стасункi Вялiкага Княства Лiтоускага з Вялiкiм Княствам Маскоускiм у першай палове XVI ст.

Литва и Москва

Энцыклапедыя ВКЛ Том 3 (дадатак)

Книга – «Великий князь Витовт»


29 вересня 1529 року, був затверджений і введений в дію перший Статут Великого князівства Литовського, - звід законів феодального права, пам'ятник руської писемності, мови та юридичної думки.

Після завоювання  територій Великого князівства Литовського Великим княжеством Московським, яке перетворилось на Російську імперію -  населенню територій, що раніше  входили до складу ВКЛ, було надано було спочатку користування місцевими законами і на мові руській (на якій написаний Статут ВКЛ), і таким чином було збережено значення Литовського Статуту в цивільних справах. В  1811 р. в Московській імперії був надрукований  переклад Статуту ВКЛ. Через 10 років була утворена особлива комісія , на обов'язок якої покладено було виготовлення нового перекладу Литовського Статуту на  російську мову, причому передбачалося тексту цього перекладу дати обов'язкову силу. Роботи комісії були закінчені до 1834 р., але під впливом подій 1830-31 р. працю комісії залишився безрезультатним, а в 1840 р. дію Литовського Статуту було скасовано в усіх колишніх литовських областях. (За матеріалами «Вікіпедії»)


ДРУГИЙ (ВОЛИНСЬКИЙ) СТАТУТ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1566 РОКУ

Исполнилось 480 лет Статуту Великого княжества Литовского

480 лет назад был утвержден первый Статут Великого княжества Литовского

!!!СТАТУТ ВЕЛИКОГО КНЯЖЕСТВА ЛИТОВСКОГО 1529 ГОДА СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ
ВОСТОКА И ЗАПАДА

История Беларуси IX-XVIII веков. Первоисточники. (Статут ВКЛ)

Статут Великого княжества Литовского 1529 г DOC