Відлютували цьогорічні холоднечі, й морок довгої зимової ночі поволі розтопив світло Сонця Ясного. Під благодатним теплом його оживає Матінка-Земля і все на ній суще. Весна-Красна застеляє дорогії шати проросту та квітування – то знову воскресає сила молода й усе довкіл повниться радістю, веселим дитячим сміхом, тремтливим щебетом пташок, що прилетіли з теплих країв. Набубнявіли бруньки на деревах, зазеленіла верба, заквітували клени, котики на лозах повисли, а гурти дівчат іграми, хороводами та голосистим співом веснянок пришвидшують весняну ходу.

Я писала писаночку
Писала, писала,
Щоби тая писаночка
Славу здобувала.

Коли приходить весна в Україну, пробуджується і воскресає природа, відроджується життя і надходять Великодні свята, сідають люди у своїх оселях біля печей, свічок і беруться за давнє-предавнє ремесло - розписування писанок. Звичай писання писанок українцями знаний усіма слов'янами, румунами, греками, німцями, литовцями, латишами. До XIII ст. писанки були знані в цілій Європі та Західній Азії.

ОБРЯД:

Сьогодні ми зібралися із вами на величне Свято нашого Роду – Великдень. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. Свято Великодня припадає на Весняне Рівнодення, коли день стає більшим за ніч, і символізує перемогу Світла над Темрявою, Тепла над Холодом, Весни над Зимою. Природа в цей час починає оживати-воскресати після зимового сну, скресають ріки, повертаються птахи з Вирію, дні стають довшими, а Сонце – теплішим. І разом із лелеками прибувають до нас Душі Предків, аби втілитись у новонароджених нащадках нашого Роду. І то дійсно Великий День для Українців-Русинів. Святкуючи Великдень, ми вшановуємо силу Життя, силу плодючості та буяння, що дарує нам Сонце Весняне, Сонце Яре – наше Сонце-Ярило. І символами пробуджувальної молодої сили Ярого Сонця є Великодні Бабки разом із писанками та крашанками – символами народженого Життя, адже знаємо ми, що Світ зродився з Яйця.

Сьогодні знайдуться в Україні не багато людей, які зуміють обґрунтовано пояснити, чому головне свято Весни має три назви – ВЕЛИКДЕНЬ, ПАСХА або ж ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ. Більшість же людей над цим навіть і не задумуються. Та і не дивно – звикли жити за принципом: яка різниця за що п'єш –аби більша чарка. В той же час свята ці абсолютно різні як за часом виникнення, так і за своєю суттю та обрядовістю.

Одним із найцікавіших старожитніх великодніх обрядів в українців, втрачених у сучасній календарній традиції, було жертвоприношення шкаралущі з великодніх яєць, яке адресувалося персонажам народної міфології – Рахманам. Цим персонажам було присвячено і спеціальне свято народного календаря – Рахманський Великдень. Походження цього звичаю етнографи пов’язували з культом померлих Пращурів, але також із давньоіндійськими брахманами і навіть із нашими бранцями, які потрапили у турецьку неволю.

ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед Календарних Свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження Свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі.

«Старі люди говорять: як в народі перестануть писати писанки і «гріти Діда»…, тоді і кінець світу настане».

Не раз, мабуть, ми всі були в ситуації, коли виникала суперечка – що було раніше – курка чи яйце. І лише зараз, доторкнувшись до наших прадавніх міфів, можна, нарешті, збагнути дійсний стан речей.

В релігіях багатьох народів зустрічаються легенди про сотворення Землі і взагалі Всесвіту з яйця, але мало де так була поширена писанка і писанкарство, як на Україні. Мабуть, для цього мали бути ґрунтовні підстави.

Коли у Вербну неділю віруючі вітають один одного торканням вербовою гілочкою, промовляючи при цьому традиційні поздоровлення «не я б’ю – верба б’є, за тиждень ВЕЛИКДЕНЬ», більшість з них не знають і, навіть не задумуються над сакральним змістом цих слів. Що ж до невіруючих – то сама постановка питання щодо прадавнього значення святкових обрядів нелогічна. Це і не дивно, адже виникнення Свята сягає таких сивих тисячоліть – часів Трипільської культури, що, навпаки, можна дивуватися – як могла ще зберегтися в народі пам’ять про це Свято.