|
Коли у Вербну неділю віруючі вітають один одного торканням вербовою гілочкою, промовляючи при цьому традиційні поздоровлення «не я б’ю – верба б’є, за тиждень ВЕЛИКДЕНЬ», більшість з них не знають і, навіть не задумуються над сакральним змістом цих слів. Що ж до невіруючих – то сама постановка питання щодо прадавнього значення святкових обрядів нелогічна. Це і не дивно, адже виникнення Свята сягає таких сивих тисячоліть – часів Трипільської культури, що, навпаки, можна дивуватися – як могла ще зберегтися в народі пам’ять про це Свято.
Про давність обряду Свята ВЕРБИЦІ (який і понині зберігся на Україні) свідчить той факт, що це Свято було відоме ще римлянам, які перейняли його від етрусків чи пелазгів. Причому вже в той час цей обряд (промовляння згаданих слів, водосвяття тощо) був відомий як дуже давній звичай, який знали лише деякі волхви – жерці. Це ще одне свідчення про спорідненість етрусків, пелазгів і племен, що населяли в прадавні часи територію України. Унікальним є те, що на Україні вербиця досі є живим Святом, причому ритуальні примовки, які входять в обряди цього Свята, майже дослівно збігаються з текстами примовок, записаних латинянами від етрусків. Це дає змогу зробити висновок, що обряди Свята на Україні від часів трипільських лелегів (родичів етрусків) майже не зазнали змін і генетично збереглися на своїй землі, а не привнесені звідкись, як це іноді накидається.
Аби осягнути всю велич цього Свята, подумаймо, чому язичницький символ Всесвіту – Верба й до сьогодні так пошановується на Україні, чому вербу висаджували коло кожного двору нарівні з калиною. У прадавніх віруваннях наших Предків Верба символізувала організовану ділянку Всесвіту, тобто Галактику (Чумацький шлях). Отже Й Сварога, Берегиню, дерево життя (Райське дерево) тощо.
Вербове дерево в давнину вважалося чарівним й символічним деревом, на якому перепочивали добрі духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й «приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення, коли ночі ще холодні, а вдень вже пригріває весняне сонечко, коли дерево наливається соком, набирає сили від Природних стихій – Землі, Води, Сонця і може передати свою силу іншим. Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи, передає здоров’я, силу та красу людині, тваринному світу, навколишній природі.
Світоглядне значення поняття «Верба» розкриває походження цього слова. Складається воно з двох слів «вер» і «ба». В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба», «бабуля» та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам’яні культові зображення праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають Бабами.
Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним поняття – Всесвіту – відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося і сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів’я», «верхній», зверхник», «верховода», «верховина» тощо.
Таке вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних Свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту – Верби. І досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього Свята й назва – «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».
Освяченою Вербою торкалися всіх домочадців, а особливо дітей, промовляючи при цьому:
Будь великим, як Верба,
А здоровим, як Вода,
А багатим, як Земля.
Вербові віти освячували, дякуючи Вербі за весняну звістку тепла, добра, майбутніх високих врожаїв. Освячені віти протягом вербного тижня розкидали по полях, розвішували на хлівах, де стоїть худоба. Гілки освяченої Верби припасали і потім саме ними вперше вигонили весною скотину на пашу. В той же день гілки Верби втикались у хлівах, щоб відігнати від скотини хвороби та нечисту силу.
В настої верби купали дітей, окурювали будинки, заварювали оздоровчі напої, використовуючи антисептичні властивості рослини. Побутує думка, що в хату, де є верба, не може попасти блискавка.
Про величне місце ВЕРБИ в Світогляді українського народу засвідчує також те, що вона є неодмінною учасницею й інших великих Свят – Купала, Родздва та самого Великодня, займаючи почесне місце в їх обрядовості, відіграючи значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних Свят. Про Вербу згадується у дохристиянських веснянках-гаївках («Вербова дощечка» тощо).
Про значення Верби у Звичаї українців свідчить також те, що освячення Верби, як і Маку, визнано християнством і включено до своїх свят. У християнські часи, коли первісний зміст Свята почав забуватись, торкання Вербою з побажанням здоров’я почало набирати значення покарання. Вербою били того, хто проспав ранкове богослужіння у вербну неділю. При цьому промовляли дохристиянських текст: «Не я б’ю: верба б’є, за тиждень Великдень». Нині християнська церква використовує це Свято за тиждень перед святкуванням пасхи. Але, як відомо, пасха щорічно змінює дату святкування – з березня по травень, - і в зв’язку з цим Верба втрачає свою унікальну роль першовідкривача весни, бо в квітні-травні розпускається вже багато рослин. Одночасно втрачається радісне, пробуджуюче, пісенне забарвлення Свята – адже в цей час за християнськими канонами йде передпасхальний піст з його заборонами на веселощі і співи. А це вже втрата не лише форми, а й сакрального значення Свята Вербиці.
От що приховує в собі наша звичайна Верба – природний очищувач води, перший вісник весни – Пробуджувач Природи, символ Матері-Всесвіту.
Шануймо і відновлюймо ЗВИЧАЇ та обряди НАШИХ ПРЕДКІВ.
З ВЕРБИЦЕЮ НАС!
Джерело: «Речник рідновіра», київська громада «Трійця». м.Київ. № 22.
 |
Свята Рідної Віри 
