|
Наші Предки жили у злагоді із природою і ритмами Всесвіту. Це було запорукою щасливого життя, радості, натхнення і творчості. Ми є дітьми Сонця, Онуками Дажбожими. І Велесова Книга каже нам про те: «І се мовив Отцю Ору Сварог наш – як мої творіння створив вас од перст моїх, і хай буде сказано, що ви – діти Творця, тож поводьтеся, як діти Творця, і Дажбог буде Отець ваш. Того маєте слухатись, і той скаже вам, що маєте діяти, і як мовить, так і творіть».
І Сонце-Дажбог (Даючий Життя Бог) дійсно вказує нам ті Великі Свята, що ми маємо святкувати на протязі року, аби бути поєднаними із Всесвітом, зберігати лад і гармонію у співтворенні з Богами.
І тому ми маємо чотири головних народних свята, що припадають на зимове Сонцестояння, весняне рівнодення, літнє Сонцестояння і осіннє рівнодення, і ми святкуємо відповідно Різдво Божича-Коляди, що взимку народжується, бо ніч найдовша, а день найкоротший, а вже наступні дні приростають, і Божич-Коляда нам нове Коло-Діє і дарує нам новий Коло-Дар (в грецькій вимові Кален-Дар); навесні святкуємо Великдень Ярила – Сонця весняного, Сонця Ярого, бо дійсно, після весняного рівнодення дні починають ставати довшими за ніч, великими днями, і Світло перемагає Темряву, весняне тепло перемагає зимовий холод.
Святкуємо влітку Купала, бо день найдовший, а ніч найкоротша, Сонце знаходиться у своєму Куполі, найвищій точці, і Сонце Купається в священних водах Землі-Матінки, народжуючи нове життя – Земля нагріта Сонцем народжує нові плоди.
Восени святкуємо Миробога-Овсеня, мирове свято врожаю, достатку і час підведення підсумків, обирання наших керманичів, бо в тому є мудрість – видно, як керував господар, чи є добрий врожай, адже курчат по осені рахують. Сонце вже починає котитися до Зими, старіє, стає Сивим Яром і вмирає... Завмирає на зимовий період природа.
І вже на Святий Вечір ми справляємо по ньому поминки, а разом із померлим Сонцем поминаємо і наших Предків, що відійшли до Сварги Синьої і перебувають нині у Вирії Небесному.
І в пам'ять їхньої невмираючої Душі, від вечірньої Зорі-Зоряниці, що загорається у небі, ми запалюємо новий вогник свічки, що ставимо в середину Хліба-Короваю, символа Сонця і єдності Роду нашого, і бережемо той вогник аж до ранку, не лягаючи спати, аби не згас він, а на ранок розпалюємо від того збереженого вогника велике багаття Вогнища Родового і од нього розгорається новий Вогонь новонародженого Сонця, яке ми зустрічаємо радісною піснею-славою, взявшись за руки і закручуючи наш коло-вод по Сонцю:
Добрий ранок тобі, пане Господарю,
Радуйся, ой радуйся Земле,
Ясен Світ засвітився!
І так твориться нове коло вічного Живоявлення Світу Білого, що існував споконвіку, живе нині, і буде жити Вічно. І в цьому вічноживому Світі будемо жити і ми – діти Божі, Онуки Дажбожі, на землі, нам Рідними Богами Вкраяній, на Рідній Україні, багатій на жито і пшеницю, і на всяку пашницю, на небесне і земне Диво. І буде наш Рід вічним як Світ, і нині, і завжди.
КУПАЛО – СВЯТО ЛІТНЬОГО СОНЦЯ
Свято Купала припадає на день літнього сонцевороту, і тим самим завершує панування весняного Сонця-Ярила. В цей час Небесне Світило знаходиться у Куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Головні персонажі свята Ярило та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються відповідно хлопцем та дівчиною, або виготовляються, як опудала.
Поєднання чоловічої та жіночої стихій, сонця і води, жовтого кольору та синього, народжує життя, яке на святі символізує зелена гілка верби – Купайлиця, символ дерева Роду нашого, яке дівчата прикрашають гарними квіточками-діточками.
Свято починається звечора. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства є Купальський Вогонь, що символізує Сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири хлопці зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає лики Сонця (чотири пори року): Божича-Коляду, Батька-Ярила, Батька-Купайла та Батька-Миробога-Овсеня, що сходяться до Купи і запалюють найбільше Купальське Вогнище Роду нашого, що символізує «Сонячне сплетіння», Центр Всесвіту.
На протязі всього свята розігрується магічне космічне дійство, в якому поєднуються в небесному шлюбі Боги наші Батько-Небо, Сонце, і Мати-Земля, Вода. І ми, діти їхні, очищуємось та оздоровлюємось силами Вогню і Води, бо ми з Богами нашими повсякчас єдині.
В надвечір’я дівчата гадають на судженого – пускають на воду свої вінки. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір заздалегідь узгоджують).
Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході Сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститись вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний врожай у його родини, вскочив у полум’я – чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття парубок з дівчиною – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя.
Хлопці пускають з гори Вогняне Колесо-Сонце (символ того, що дні вже почнуть скорочуватись), але обов’язково у воду, адже повинне зродитись нове життя.
Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати Предків, адже душі їхні мають повернутися, народжуючись у наших дітях, продовжуючи тим вічне Коло Життя Роду нашого. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану Предкам і молячись за народження літнього Сонця-Купайла.
Бажаючі йдуть у ліс шукати чарівну квітку папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання.
А через дев’ять місяців на Великдень із Вирію, де перебувають Предки, прилітають Лелеки. І на своїх крилах приносять їх Душі, і селяться біля наших хат. І ми чекаємо цих чарівних птахів з нетерпінням і святістю, бо помічаємо ми – де оселились Лелеки, в ту хату повернулась Душа Предківська, там залунав сміх дитячий. Це дійсно Великий День. І ми йдемо на кладовища до Предків на Проводи, ушановуючи їх пам'ять, і запевняючи їх, що ми чекаємо на їх повернення у Світ Явний, і на знак віри нашої залишаємо Яйця-Писанки, як символ життя, що має зродитися, і кладемо їх біля високих Бабок – символів Сили Роду нашого. І даруємо цукерки дітям, бо названі вони іменами наших Предків, що повернулися із Вирію трохи раніше.
Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує Дух, освячує Почуття молодих сердець.
Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти Сонце. На пагорбі проголошуються Славні Сонцю, подяки Дажбогу за Життя і Красу Велику.
У купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди (бо в них є найбільша потреба в допомозі лікарських рослин). Збирати траву виходять дуже рано. До рослин при збиранні промовляють молитви.
 |
Свята Рідної Віри 
