|
Турецький брід, Турецький брід,
Ти стільки бачив за століття,
Ти розпочав свій родовід
З того страшного лихоліття,
Коли турецька саранча
На край наш впала, наче хмара,
І люди гнулись від бича
Страшного звіра-яничара. Не раз кривавий ятаган
Стинав людей, немов колосся,
І туго сплетений аркан
Нам теж пізнати довелося,
Нас гнали у полон притьмом
І сортували всіх окремо:
Цих - у орду, а тих - в ярмо,
Цих - на галери, тих - в гареми. Та якось там, де крутозгин
Зробила Богова водиця,
Звитяжці стали, як один,
Й зустріли турків, як годиться.
Козацька зброя ворогів
Косила справно й безупину,
Аж вийшла річка з берегів
І затопила всю долину. З ворожих тіл зробивши гать,
Загін козацький став на чати,
І з того дня турецька рать
Сюди боялась носа пхати.
А новий ворог не баривсь,
Мов тарганяччя із підпілля,
Полізли скопом й розбрелись
Ляхи й підляшки по Поділлю. Та сильним був народний гнів,
Піднялись всі на чесну справу
Й так колошматили панів,
Що чутно було у Варшаву.
Давала шляхта драпака,
Тікала в Річ свою з відчаю
Від Гонти і Залізняка,
Від Наливайка і Нечая. Турецький брід, Турецький брід -
Ти свідком був ганьби й відваги,
Хмільної радості і бід,
І боягузтва і звитяги.
Ти бачив, як на зміну злу,
Зневаживши тюремні грати,
Несли сміливці крізь імлу
Світанок волі, братства й правди. Вони ішли на царську рать,
Щоби імперії на зміну
Для нас, нащадків, збудувать
Щасливу вільну Україну.
Ти знав убивць, злодюг, приблуд -
Денікінців, білополяків...
Які сюди з усіх усюд
Збігалися, немов собаки. Чинили звірства і розбій,
Зоря тьмяніла світанкова,
І стрімголов летів у бій
Червоний корпус Примакова.
Смертельним смерчем відгули
Шалені шабельні атаки,
Геть за кордони відмели
Вояків підлої Антанти,
Рубали й праведників всіх -
Синів нещасного народу,
Хто мріяв про дитячий сміх,
Про щастя людське і свободу.
Повстанських лицарів-орлів,
Нових Нечаїв і Богунів,
Бо так чинити повелів
Жорстокий вождь новітніх гунів. Намісник звіра-сатани,
Черпаючи у нього силу,
Всіх українців без вини
Надумав кинути в могилу.
І знов кривавії жнива
Стинали шию батьку й сину,
Бо вже імперія нова
Поглинула мою Вкраїну. Кого винити в смузі бід,
Що випали на нашу долю?..
Ти бачив все, Турецький брід, -
Як селянин стогнав від болю,
Як грабували кожен дім
Домашні сталінські бандити,
Готові тих, хто жив у нім,
Убить, чи в річці утопити, Як всіх, мов татарва колись,
Зганяли у колгоспне гето,
А хто не йшов і не коривсь -
В сибірські кинули замети.
Страшний виконуючи план,
Бандитська компартійна свора
Не сотні - тисячі селян
Замучила голодомором, В народі ж сіяла обман,
Брехливі розкидала гасла...
Та крізь задушливий туман
Зоря зоріла непогасна.
Ми свято вірили в добро,
Кріпили працею Вітчизну...
А вже вставала за горбом
Кривава свастика фашизму. На зміну сталінським катам -
Гнобителям мойого краю
Прилізла в села і міста
Жорстока гітлерівська зграя. І бачив знов Турецький брід
Священну землю в чорних ранах,
Чужих чобіт кривавий слід
І полонянок у кайданах. Терпіла довго тяжкий гніт
Земля, уярмлена в оковах,
Та розметав січневий сніг
Прорив танкістів Катукова.
А вслід за тим в розлив весни,
Прорвавши свастики тенета
Вітчизни зоряні сини
Принесли волю на багнетах. Та знову сталінські кати,
Що в теплих схронах жирували,
Жадану волю за дроти,
В гулаги, в карцери загнали.
Солдатських вдів та їх синів
В ярмо запрягли, як худобу,
На тих, хто волю боронив,
Виміщували люту злобу. Знов лилась кров сестер й братів,
І знов вгодовані вампіри
Під знаменем чужих вождів
Погнали наш народ до прірви.
Та, незважаючи на те,
В пітьмі зоріли іскри волі,
Які тиранам всіх мастей
В народі не згасить ніколи. Ставали тисячі борців
У стрій, на місце вбитих Стусів,
Стиснувши прапор в кулаці,
В Народнім об’єднавшись Русі,
Зневаживши катівську лють,
Пекельні муки і тортури,
Промов облудних каламуть... -
І тріснули тюремні мури, І Незалежності зоря
Засяяла над Отчим краєм... Летять листки з календаря,
Але тривога серце крає,
Бо ті ж недолюдки-кати
Припали знову до корита... О, Боже праведний, прости,
Що ми рішили їм простити... Турецький брід, Турецький брід,
Вже посивіли ветерани,
Солоний піт нелегких літ
Зарубцював криваві рани,
Та скільки б не спливло води,
Той біль одвічний не зітреться,
Що вкарбувався назавжди
У нашій пам’яті і серці. Примітка: Турецький брід -
колишня переправа через р. Бог
між містечком Тивровом і селом Михайлівкою
 |
Найкращі вірші з любов’ю до України 
