|
Народе мій, народе Божий З Надбужжя, Сяну і Дніпра, Ти піднімався в час тривожний На захист волі і добра. Ти відбивав страшні навали, Ростив врожайні пшениці, Твої сини поля орали, Стиснувши зброю у руці. Зривались зорі з високості, Мов краплі крові у траву, І на шаблі козацькі гострі, І на гетьманську булаву. Гей-гей-гей-гей, брати гетьмани, Народ чекає ваших дій. Ніколи доля не обмане Того, хто йде за волю в бій.
Преславні лицарі бувалі Злягли в нерівній боротьбі, І вже наш край четвертували, Й сміявся Байда на дибі. Лихі турецькі яничари, Ляхи, татари, москалі Людей збивали у отари І гнали з рідної землі. Кували цвяхи і кайдани З козацьких бойових мечів, Ятрилися душевні рани У вояків і орачів. Гей-гей-гей-гей, пани гетьмани, Де ж поклик до рішучих дій? Чи ви були безпечно п’яні, Коли чинився цей розбій?
Чи ви в корчмі вминали сало, Закинувши в куток меча, І згадували ратну славу За кухлями “спотикача”? Козацька ж слава – це не глина, З якої ліпить всяк своє, Вона вогнем не опалима, Вона не тоне, не гниє. Та, запліснявівши в коморі, Припавши пилом й тютюном, Вона нічого не говорить Тим, хто схилився над вином. Гей-гей-гей-гей, брати гетьмани, Ту славу розбудить пора, Й народ знедолений повстане На захист волі і добра.
Торкне кобзар заклично струни, Розвіє піснею печаль: Агов, Богдане і Богуне, Гей, Наливайко і Нечай! Уже зоріли воля й правда, Палали вогнища довкруж, Але кувалась підла зраді У закапелках ницих душ. Вони скликали чорні ради, Встромляли волі в спину ніж І сіяли зерно неправди Із кривдою навпереміш. Гей-гей-гей-гей, пани гетьмани, Ви лихварі, чи козаки? Ганьба й неслава вас дістане Через роки, через віки!
Гей-гей-гей-гей, брати гетьмани, Якщо ж з народом ви усі, Завжди пишатимуться вами На нашій пресвятій Русі!
 |