Народе мій, народе Божий
З Надбужжя, Сяну і Дніпра,
Ти піднімався в час тривожний
На захист волі і добра.

Ти відбивав страшні навали,
Ростив врожайні пшениці,
Твої сини поля орали,
Стиснувши зброю у руці.

Зривались зорі з високості,
Мов краплі крові у траву,
І на шаблі козацькі гострі,
І на гетьманську булаву.

Гей-гей-гей-гей, брати гетьмани,
Народ чекає ваших дій.
Ніколи доля не обмане
Того, хто йде за волю в бій.

Преславні лицарі бувалі
Злягли в нерівній боротьбі,
І вже наш край четвертували,
Й сміявся Байда на дибі.

Лихі турецькі яничари,
Ляхи, татари, москалі
Людей збивали у отари
І гнали з рідної землі.

Кували цвяхи і кайдани
З козацьких бойових мечів,
Ятрилися душевні рани
У вояків і орачів.

Гей-гей-гей-гей, пани гетьмани,
Де ж поклик до рішучих дій?
Чи ви були безпечно п’яні,
Коли чинився цей розбій?

Чи ви в корчмі вминали сало,
Закинувши в куток меча,
І згадували ратну славу
За кухлями “спотикача”?

Козацька ж слава – це не глина,
З якої ліпить всяк своє,
Вона вогнем не опалима,
Вона не тоне, не гниє.

Та, запліснявівши в коморі,
Припавши пилом й тютюном,
Вона нічого не говорить
Тим, хто схилився над вином.

Гей-гей-гей-гей, брати гетьмани,
Ту славу розбудить пора,
Й народ знедолений повстане
На захист волі і добра.

Торкне кобзар заклично струни,
Розвіє піснею печаль:
Агов, Богдане і Богуне,
Гей, Наливайко і Нечай!

Уже зоріли воля й правда,
Палали вогнища довкруж,
Але кувалась підла зраді
У закапелках ницих душ.

Вони скликали чорні ради,
Встромляли волі в спину ніж
І сіяли зерно неправди
Із кривдою навпереміш.

Гей-гей-гей-гей, пани гетьмани,
Ви лихварі, чи козаки?
Ганьба й неслава вас дістане
Через роки, через віки!

Гей-гей-гей-гей, брати гетьмани,
Якщо ж з народом ви усі,
Завжди пишатимуться вами
На нашій пресвятій Русі!

Комментарі (0)

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар