Що є – мине,
Веселе й сумне,
Пора дитинства промайне,
Й життя тебе спитає в слушну мить:
Мій юний друже,
              ти дійсно друг?
Чи є в тобі 
              завзяття дух?
Чи кров козацька в жилах струменить?

Не треба слів,
Піднесених слів.
Слова – не солов’їний спів,
Тим більш – не гостра шабля. І недарма.
Бо цінність мають 
              лише діла
В борні  
              проти непрравди й зла.
Вони – критерій зрілості ума.

Обравши путь,
Життєву ти суть
Спостигни й назавжди забудь
Спокійне обивательське буття.
На приступ йди 
              на чужий редут
Відважно, 
              як герої Крут,
Й не думай, що не буде вороття.

То хто ж вони,
Ці мужні сини,
З якого краю-сторони,
Що так себе прославили в борні?
Це був наш гордий 
              вкраїнський цвіт,
Сімнадцять – 
              вісімнадцять літ
Їм виповнилось в ті січневі дні.

На наш народ,
Що прагнув свобод
Й зробив до волі поворот,
Жахлива насувалася біда –
Рішила люто 
              Вкраїні мстить,
Сміливців 
              із землі змести
Московсько-більшовицькая орда.

Всього лиш крок –
І клацне курок,
Ох і гірким буде урок
Тим, в Центрі, хто лиш здатен на слова,
Бо цінність мають 
              лише діла,
Слова ж в цю мить – 
              безпросвітна мла,
І вже в пісок хтось голову хова.

Холодний страх
В байдужих очах…
Чи кимсь спланований цей крах?
Чи хтось в Центральній Раді оплошав?
Бо де оті 
              мільйони вояк,
Що гарт 
              одержали в боях
І дали москалям би одкоша?!

Крути. Перон.
Спинивсь ешелон.
Й ніде не видно перепон,
Аби столицю з ходу захопить…
Та раптом стрів їх 
              вегнений смерч –
Це вийшли хлопці 
              на вірну смерть,
Щоб волю кров’ю власною скропить.

Лиш триста їх
Таких молодих
В ту зиму не для власних втіх
Грудьми закрили муравйовцям путь.
Жага життя 
              їх на смерть вела,
Бо цінність мають 
              лише діла,
Слова ж високі в мить таку забудь!

Усе мина,
Та наша вина,
Що зникли славні імена,
Що подвиги борців здано в архів…
І хай у безмір пливуть літа,
Люби Вітчизну – 
              вона свята!
Байдужість же – 
              найтяжчий із гріхів.

Комментарі (1)

...
Автор1: radij, 04.04.2010

Чи можемо ми, не лише зрозуміти, –
Побачити серцем, душею відчути
Пекучий той біль і героїку світлу,
Ту славу і честь українськії – Крути!

Той бій… І той біль… Тую гордість і горе…
Ту велич, той злет українського духу,
Коли, юнаки ще, три сотні героїв
Повстали на чорну ворожу потугу.

Чи триста спартанців, чи тридцять «крутянців»,
Чи, хай навіть, троє повстануть на зло, –
Буде перемога на боці «повстанців»
У битві за правду беруть не числом!

В пересвистах куль й реготанні гарматнім
Ніхто не вагався, чи варто загинуть
За все що святе: за кохану, за матір,
За своє село, за народ, за країну…

Їх помисли світлі, мов грізні марути,
Мов демони бурі носились над боєм…
Їх вбили, та дух не змогли похитнути!
Хоч ворог пройшов, але кожен з них встояв!

Загинули… серце своє не тривож цим –
У тому бою переміг кожен з них!
Хто є переможеним, хто – переможцем,
У битві за правду – не смерть показник!

Могила Аскольда прийняла героїв,
Поправу ж бо є спадкоємцями слави
Князівських дружин, і козацьких загонів –
Всіх тих, хто життя за Вкраїну поклали.

І пам’ять про них в нас не згасне довіку,
До битви святої надхати нас буде
За прадідів Честь, і ту Славу Велику,
Що з давніх часів донесли до нас Крути!

• 
• +0
• 
• 

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар