Дегенерати у Верховній раді
Країну роздержавнюють щодня,
Немає там ні ради, ні поради,
А лиш собача люта гавкотня.
Дебіли в мікрофони безупину,
Мов стадо роздраконених биків,
Ревуть про щось своє на всю країну
На матюгальній мові чужаків.
Здається, що потрапив в божевільню,
В якій нема гамівних сорочок,
Де всяк кретин підняти може вільно
На свого супротивника дрючок.
І, разом з тим, в психованих промовах
Він “за народ” себе у груди б’є,
Не вивчивши за все життя ні слова
На мові тих, хто їм життя дає.
Народ якого царства-королівства
Терпів би політичних цих мерців,
Що зліплені з грабіжницького тіста
На сатанинськім п’янім молоці?
Який народ терпів би голод, грати,
Колючий дріт, гнобительське клеймо?
Он і воли, якщо їх мордувати,
Скидають з ший ненависне ярмо.
І знов народ наш тягне за налигач
Той самий кат, в той самий рай зове,
В якім глуха тоталітарна крига
Душила все здорове, все живе.
Той самий невмирущий “ідеолух”
В обійми знову кличе нас чимдуж,
Але мовчить, що компартійний Молох
Перемолов мільйони людських душ,
Про щастя всенародне точить ляси,
А сам виношує у думці мстиве зло...

Народе окретинений, отямся! –
Це все було! Це все уже було?
Колгоспна каторга, й гулагівські катівні,
І люта смерть за мурами в’язниць...
Пора давно зіп’ятися на рівні,
Бо ти ж не раб, аби лежати ниць!

Комментарі (0)

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар