|
* * * Ми – діти Божі, отже, самі Боги, - Що мусим пам’ятати повсякчас. Моря, степи, ліси і перелоги Боги-Отці залишили для нас. В довічний спадок нам подарували Планету, що йменується Земля, Гірські хребти, долини й перевали, Повітря й надра, ріки і поля. Веліли спадок берегти цей свято, Усе, що в ньому і при ньому є, Й наступним поколінням передати Все те, що маєм – Боже і своє. Ми – Божі діти, отже, самі Боги, Безмежно щедрі, мов земля в жнива, Забувши , скарб отримали від кого, Розтринькуєм його, немов слова. Було б кому! Не покидькам ж суспільства, Не цій осатанілій саранчі, Майстрам насилля, пограбунку, вбивства Даєм від дому Отчого ключі. Людці, що мовчки лізуть в зашморг самі, Покірно зносять кпини, як воли, Надумали піднятися над Богами, І Боги це спокійно сприйняли? Отямтеся, народжені Богами, Не гніться, не коріться, не мовчіть! Най буде гордість славних Предків з вами! Ярмо духовне скиньте й розтопчіть. Із гідністю пройдіть земні дороги, А духом піднімайтесь до небес! Бо ви – не хтось там… Ви – Творці! Ви – Боги! Для вас Отці лишили світ увесь.
 |