Він не помер… Він пав на полі бою!
У розпалі, на злеті, на скаку
Ряди темнотних орд розсік собою,
Немов косар пройшов крізь осоку.

Ви образу людини вже старої
Не вірте, хто б і що не говорив…
Й прожив він звичайнісіньким Героєм,
Й на Подвиг смерть свою перетворив…

Хлопчак з напівголодної землянки
Зростив свій дух і у Титани зріс,
Щодня згорав душею без останку,
Світанку провістки крізь ніч у серці ніс.

І кожну мить наповнював служінням
Тим, що пішли вже, й тим, хто поруч жив,
Й майбутньому, прийдешнім поколінням –
Як кажуть, «мертвим, ненародженим й живим…»

Щоб про страшну пожертву предків знали,
Щоб не було в нащадків забуття –
Вкраїни рани мив душі сльозами…
Оплакав Смерть… і став Співцем Життя!

Неначе ті прадавнії герої,
За нього він зі смертю став на герць.
Пішов на смерть, пробив ті темнострої
І дух до Вирію полинув навпростець…

Хмар чорну пелену розсік собою,
Щоб Промінь Світла впав на Паростки Життя…

Тож пам’яніть того, хто пав у бою
За вас, за майбуття… для майбуття!

Комментарі (0)

Ім’я

Электронна адреса

Комментар

зменьшити | збільшити

Напишіть літери, що відобразилися

Додати комментар