|
І.
Баба Настуня – нічниці має, Бабі не спиться ні вдень, ні вночі... Їй сотка літ уже добігає, – Вона найстаріша є в Космачі. Згадує часто роки дитячі, Переспівує старі співанки... Або на припічку – баба плаче І кропить сльозами вишиванки. Часом з скрині Настуня виймає Й складає докупи все черепки, Мовби книжку цікаву читає, Яка пережила довгі віки. Дивиться в символи баба пильно, Дивиться гейби у жмиток зілля, І каже внукам вона прихильно: Це історія – наше Трипілля.
ІІ.
Он там музика в горах грає, Вітер виколисує гілля. Це богиня води справляє Тепер з Світовидом весілля. Файно Дана у згарди вбрана, А в Світовида є кресання. Лель для них щедро посилає Щире, ніжне, вірне кохання. Гонило – Чередників гонить, Щоб в Желі печаль відібрали Тай зробили із смути струни Аби натягти на цимбали. А Білобог білим лебедем На весіллі має кружляти. Мовить Дані: „Ой до тебе я Так хотів старостів прислати!” Мокош з Перуном п`ють по чарці, Аж небо трясеться від грому, А Велес в своїй господарці Отару вже гонить додому. Воструха – корів там обходить, Дажбог їй знов Сонце дарує... До півночі сивобородий Троян з Колядою воркує. Бог Див на сухому дереві Прикинувся вмить хижим птахом І в тому нічному мареві Він усіх посипає страхом. Тут Домовик прибіг з долини І страх той з весілля відгонить. До Дани і Світовида Несе у руках анемони. Ці квіти, як символ любові, Дарує він парі ласкаво, Щоб діти родились чудові На щастя, на долю, на славу! Мара із Стрибогом танцює, Музики продовжують грати, Тринадцять доньок аплодує І всі починають співати. Весілля у горах, весілля, До ранку гуде – не вгаває, Із віку старого Трипілля Нам баба його повертає. Настуня стара, як та вічність, /Їй сотка років добігає!/. То ті черепки керамічні Вже вкотре докупи складає. ІІІ.
Баба Настуня – нічниці має, Бабі не спиться ні вдень, ні вночі, Пам`ять свою у клубок мотає, Щоб внукам лишити у Космачі. Ольвія, 1987.
 |